Розділ 29. Пари.

Аріленна.
Понеділок, я зібралась на пари, тиждень практики для мене довго тягнувся, наче місяць, кожного дня щось траплялось нове. Я навіть скучатиму, хоч і не знаю за чим.

Поспішила до ректора, треба занести підписану практику, постукала, застала ректора як завжди у роботі:

— Світлого дня!
Це я привіталась, а він не одразу підняв очі, все щось дочитуючи, і по традиції, яка мене ображає, не привітався зі мною:

— Це ви, здивований!

Чим це він здивований. Я мовчала, так же мовчки підійшла до столу і поставила перед ним документ. Він подивився на документ і здивовано вигнув брови:

— Правду кажучи, не чекав вас побачити! — промовив ректор...

І до мене дійшло, як я зразу не зрозуміла, це він спеціально мене послав на практику у Міністерство, щоб позбутися.... Стало не приємно, про те не розумію за що він так... Та ні, знаю відповідь, за те що магічно не обдарована, що за наказом короля можу навчатись в Академії, а тут просте рішення, мене виключать через Голову Міністерства, і ніяких проблем для ректора.

Гордо підняла голову, не дочекається! Я закінчу усі курси Академії. А ректору більше нічого не сказала, просто вийшла.

Направлялась до аудиторії, перша пара спільна з магами й зараз я побачу Лексіана, як себе вести? Чи привітається він зі мною? А може вдасть що не знає, правда це проблематично, бо про нас говорить вся Академія.

І це відчувається, колись, як я йшла коридором, мене просто не помічали, інколи кидали жарти про простолюдин. А зараз усі дивляться на мене, не витріщаються, не насміхаються, а з інтересом так наче вперше побачили.

А я не збираюся ховатись, чи дивитися собі під ноги, я гордо підняла голову й іду вперед, хай говорять що хочуть, мені байдуже.

Перед аудиторією стояв Лексіан з Орисом і Ксеном, усі високі, красиві, вдягнуті у чорну форму Академії, але не таку як у мене, у мене проста з дешевого матеріалу і не нова, видана стипендіатам, а у них дорога, з якісного матеріалу і новісінька, аж не зручно.

Вони стояли саме біля дверей в аудиторію і щоб пройти мені потрібно їх посунути, а це проблематично, і краще почекаю поки вони зайдуть, я пригальмувала навпроти них, а вони побачивши мене усі троє розвернулись до мене:

— Аріленно, йди сюди!

Покликав Лексіан, і я почала йти маленькими кроками.

Лексіан ледь посміхнувся, даючи зрозуміти що нічого боятися, Орис також був веселий, а от Ксен хмурий і дивився на мене не то з цікавістю не то з осудом, не зрозуміла його настрою.

Лексіану, мабуть, набридло чекати поки я дійду і він сам двома кроками здолав відстань між нами, взяв мене за руку і повів до своїх друзів. Лексіана я більше не боялась і зранку спеціально шукала інформацію про дзеркальний захист, вичитала що він діє тільки коли я відчуваю загрозу, це і пояснює чому на нього він не діє. І чому не подіяв в момент коли Аргаріус посадив мене до себе на коліна й обійняв, тоді я не відчула загрози, через відчай і біль, а навіть навпаки відчула турботу від нього.

Я дивилась на Ориса з Ксеном і все чекала якось жарту, образи, але нічого, вони чемно привітались до мене:

— Світлого дня Аріленно, я Орис!

— Світлого дня, Орис!

Орис посміхнувся і перевів погляд на Ксена.

— На балу познайомились! — сказав він Орису.

— Раз усі привітались, можна і в аудиторію пройти!

І Лексіан все так же тримаючи мене за руку пройшов в аудиторію, за нами Орис і Ксен, а інші адепти просто очей не відривали від нас. Але хлопці не звертали уваги ні на кого, і поводилися так наче нас тут четверо, а я то червоніла то блідніла й відчувала увесь спектр почуттів.

Лексіан провів мене до своєї парти :
— Сідай!
— Це ж твоє місце!
— Тепер твоє!

Не хотіла сперечатись і так усі дивились на нас і я присіла, Лексіан сів позаду мене, а Орис попереду, а Ксен позаду Лексіана. Зайшов викладач, глянув на нас, дуже виразно, навіть тимчасово зупинився, але так і нічого не сказав.

Почалась пара, викладач розповідав про битву магів з людьми, останню, після якої й сформувався теперішній королівський лад, про першого короля Каасена, про його магічні здібності, про його перемогу, велич, стратегію. Потім про встановлення нової релігії Світлих Богів, яким поклонялись Каасени ще задовго до сходження на трон.

Світлі Боги, це така собі іронія, я б так це назвала, бо вони не світлі в прямому значені цього слова, а навпаки кровожерні, і люблять усе чорне, одяг, квіти, магію, обряди. І навіть не знаю чому вони Світлі, про це ніде не написано і в Академії це також не роз'ясняють.

Релігія, виходить я з іншого табору, а я і не знала про це, а тепер коли знаю, то починаю по іншому дивитися на історію, на рід Каасенів, як би я жила якби вони не зійшли на трон, не нав'язували своїх Богів?

Мабуть, краще, бо батько був би живий, мамі не прийшлось так тяжко самій, а я б не була власністю Борена. Одна думка про нього і мене перекошує, вибиває з колії. Лексіан, що я скажу йому, як поясню...

Задумалась, і не вслухалась у слова викладача, а у моєму зошиті почали самі виводитись літери, дуже швидко, я підсунула зошит і почала читати:

— Арі, це Лексіан, після пар, зайдеш до мене, треба поговорити!

— Куди?

— В гуртожиток!

Гуртожиток, але, то чоловічий гуртожиток, мабуть, смішно, але я не могла так просто піти до нього в кімнату, це не правильно, і навіщо тільки мама вклала в мене ці принципи, усі дівчата живуть без них й з легкістю біжать до чоловічого гуртожитку й навіть залишаються до ранку. Але нам справді треба поговорити, бо я не розумію його поведінки:

— Добре! — відписала я.

Лекція закінчилась і три наступні також, у столовій ніхто не смів мені щось сказати, я сиділа за своїм столиком їла. А інші поглядали на мене, Ізабель також не підходила, хотіла, але не підходила, мабуть, не хоче сваритись із Лексіаном.

У столову зайшов Лексіан, сам, підійшов сів за мій столик, я звісно все можу зрозуміти і його тимчасову симпатію до мене, але сидіти у столові за одним столиком.... Це надто гучна заява, яку адептам, не легко буде перетравити.