Розділ 24. Лексіан.

Лексіан.
Я і не думав що батьки так розсердяться, переважно вони не втручались у мої особисті справи. Але після розмови з батьком і Аргаріусом, підійшла мати, ми направились у порожній кабінет де нас чекав батько, і вони почали мені розказувати про наслідки мого вчинку, що Аріленна простолюдина, що бути з нею сором, щоб я не підходив до неї, і що вона з Аргаріусом, стоп:
- Шановні батьки, то що виходить, Аргаріусу можна бути з простолюдиною, а мені ні?
Відповів батько.
- Лексіан, ти поки що ніхто, адепт, ніяких заслуг крім родом зі знатної сім'ї, у тебе немає. Тому подумай сам, кому такий зв'язок зашкодить більше, тобі чи Алтеріану, він голова Міністерства, про його відвоювання спірних земель ходять легенди, особливо серед селян, знать його боїться, король поважає, і підтримає його вибір.
Так, мабуть, таки мені більше, чи ні, а якщо повернути ситуацію у свій бік, і обскакати Алтеріана, я доб'юсь Аріленни, а потім хай забирає, якщо вона так йому потрібна. Проблема у тому що вона мені симпатична, але це пройде..
Я ще поспорив із батьками й пішов у танцювальний зал на пошуки Аріленни, але її не знайшов, підійшов до Ксена:
- Бачив!
Не встиг я запитати як він відповів.
- І де вона?
- Сніжинка полетіла з Аргаріусом у невідомому напрямку!
Він сміявся, і був явно напідпитку.
- Ксен, бачу ти набрався, поки мене не було!
- Та скучно тут, нічим зайнятись, думав розважитись з твоєю простолюдиною, але прийшов Аргаріус і все зіпсував.
- Я здається ясно сказав що вона моя.
- Та годі тобі, поділимось, не вперше, і вона взагалі знову продинамила тебе. Лексіан, сказав би хтось не повірив би.
- Куди вони пішли?
- Не знаю, не доповіли!
- Ксен, тобі що Арі приглянулась?
- Так, приглянулась, ти ж знаєш я люблю простолюдин, вони такі беззахисні, емоційні, магічки зовсім не такі, вони скучні!
- Ксен, попереджаю якщо з Арі щось станеться чи вона зникне, я прийду до тебе!
- Для тебе мої двері відчинені Лексіан!
Він випив ще один коктейль, а я знав що з п'яним Ксеном розмовляти безглуздо.
Я приїхав до жіночого гуртожитку, було уже пізно, але я хотів знати де вона. Іти через парадні двері я не хотів, там комендантка, тому я злевітував до вікна Арі, її кімната була на другому поверсі, постукав, вона не спала сиділа за столом щось читала:
- Лексіан? Як ти тут? Ти у повітрі висиш?
- Відчини вікно!
Я заліз у середину, у кімнаті було не просто скромно, а жахливо бідно, ремонт тут не робили років 100 чи що?
- Не знайшов тебе у Міністерстві, потім Ксен сказав що ти поїхала з Аргаріусом, хвилювався чи все в порядку?
- Так, усе добре, містер Аргаріус мене підвіз і все!
- Точно? Якщо він ображав тебе, чи домагався?
- Ні, ні, усе добре, тільки підвіз.
Тільки підвіз, та з чого б це, він залишав бал на якому хазяїн, і тільки підвізив її.
Арі була у халаті із розпущеним волоссям, красиве у неї волосся, я підійшов доторкнувся до нього, воно переливалось світлом, виблискувало, було ледь вологе:
- Тобі сподобався бал?
- Так, дуже!
- А з Ксеном нікуди не ходи, небезпечно.
- Я і не збиралась, і ти не перший хто мені це каже сьогодні.
- Аргаріус попереджав?
- Так. Тільки не розумію чому, що з Ксеном? Я думала Орис небезпечніший!
- Орис? Ні Арі, Орис, добрий, а з Ксеном краще не жартувати.
- Але я пам’ятаю історію що Орису відмовила дівчина простолюдина, і зникла.
- Це збіг, Орис не причетний, а от Ксен .
- Звідки ти знаєш?
- Ми виросли разом, ми не просто одногрупники які познайомились в Академії. І поступили ми спеціально на один курс, Орис навіть чекав рік, він старший.
Я дивився на неї, у такі довірливі очі, і розумів що не зможу скривдити її, не хочу бачити у цих очах смуток і розчарування, сам не знаю чому, але її думка була важлива для мене, біля неї я хотів бути кращим, найкращим. Тільки не можу зрозуміти чому, чому вона зміняє мене, я ж не такий, я бездушний, безжалісний, я ніколи не думав як почуваються дівчата, я брав що хотів, кого хотів, а потім без співчуття йшов геть, і не задумувався що з ними далі буде.
Щось клацнуло, перемикнутися, і я не можу повернутись назад, уже не зможу.
Вона присіла на ліжко, я також підійшов, присів поряд, взяв її ноги, вони холодні, накрив коцом:
- Замерзла, тут холодно, треба поскаржитись ректорові, бо умови нестерпні!
- Я привикла, і скаржитись не буду, бо він і так не допоможе, я на стипендії.
- Я знав що стипендіати на інших умовах, але ж не настільки.
Мабуть, досить про це, я сам цим займусь, мене ректор послухає.
Я обійняв Аріленну, і ми просто мовчали, світло погасло, і кімнату освічував тільки місяць, мені було спокійно, її присутність діяла на мене як заспокійливе, я не чіплявся до неї не схиляв до інтиму, я відчував що вона ще не готова.
Ми сиділи довго, аж поки Арі не заснула, тоді я акуратно накрив її, і вийшов, так же як зайшов.