Розділ 21. Аріленна.

Аріленна.
Усе було відносно добре, я танцюю з Лексіаном, нам весело і легко разом, і я починаю навіть щось відчувати до нього, легку симпатію, і звісно вдячність за допомогу, за увагу, за захист.
Ніколи не думала що моєю першою симпатією стане маг, змалечку я слухала страшні історії про магів про їх безкарність, жорстокість, бездушність, що такі дівчата як я для них легка здобич і тому краще обходити їх стороною.
Але я тут, танцюю з магом і почуваю себе навіть, щасливою. Щоб мені на це сказала мама? Та вона б це не удобрила, однозначно.
У таких поселеннях де я виросла магів не має, їм нічого робити у такій глуші, тому у столиці, в Академії коли я в перший навчальний день побачила їх у такій кількості то була вражена, їхньою красою, гордовитістю, рівною поставою, дорогим вбранням, і магічною силою.
Одного разу зовсім випадково я зайшла не у ту авдиторію і побачила як займаються бойові маги, з якою легкістю вони застосовують бойові, смертоносні закляття, як викладають магічні щити, як дають відсіч супернику. Я була так вражена що стояла з відкритим ротом і спостерігала, аж поки одне закляття не зрикошетило від щита і полетіло у мою сторону, мене опалило жаром і відкинуло гарячим потоком до стіни. Я сильно вдарилась, і не могла піднятись, я думала навіть, що переламала усі кістки.
Замість допомоги й елементарних вибачень я почула регіт, сміх, жарти у мою сторону, ніхто навіть і не думав мені допомогти. Я полежала кілька хвилин, коли мені стало легше я піднялась і вийшла все під той же сміх. Вони називали мене біднячкою, селючкою, обговорили мій одяг і те що дарма таких нікчем в Академію беруть, що тут непотрібні студенти без магії. Потім ще у столові я бачила як знущаються з таких як я, і склалося враження що нас беруть для розваги магам, а не для навчання. Образи, знущання, побої чи навіть сексуальне насилля, магам дозволялося усе, під забороною було тільки вбивство.
Я проплакала цілу ніч, а зранку йдучи коридором маги уже не були для мене такими привабливими, а навпаки монстрами, від яких варто тікати.
Сходами спускався Аргаріус, чомусь злий, хотя це його звичний стан, він глянув на нас і став ще злісніший, ой погано це.
Мій настрій уже не такий безхмарний. Лексіан запропонував вийти у сад, поки ритуал не почався.
Про ритуал у запрошені нічого не сказано, попереджати треба!
Ми вийшли у сад, тут також чарівно, усе ті ж ліхтарики висять у повітрі та освітлюють усе. Ми присіли на лавочку:
- Лексіан тобі не обов'язково зі мною сидіти весь вечір.
- Припини, я не проти!
Почулись голоси й сміх, неподалік нас, Лексіан піднявся:
- Ходімо привітаємось!
Я не хотіла, але піднялась. Ми підійшли до компанії молодих магів, Лексіана зустріли як свого, а мене зміряли холодним поглядом, нас приставили, хоча це зайве, дружити ми не будемо:
- Бачили нового Голову Міністерства? - заговорила одна магічка.
- Так, він просто божественно виглядає, а костюм як йому йде, так би з'їла.
Так це правда костюм йому личить, і мантії не має, а золоті вкладки саме до мого плаття підходять.
- Новина року, він шукає наречену, когось із поважної родини. Мабуть, вибере із Дронсонів чи Кереннів, або навіть Королівської родини. Ходять чутки що після відвоювання наших земель на півдні, король обіцяв йому одну зі своїх доньок!
- З ними конкурувати буде важко, я саме просила батька мене офіційно представити!
- А я чула, що його бачили у компанії простолюдини, на них мода пішла, чи що!
Вони скосили на мене, а мені захотілось провалитись, я прошептала Лексіану який говорив про щось із магами що відійду у дамську кімнату, пішла на пошуки.
Зайшла у зал, запитати когось де вона находиться так і не наважилась, і наштовхнулась чомусь саме на нього.
Він запросив мене на танець, не хотіла погоджуватись, не хочу знову стати предметом пліток, але він взяв мою долоню і повів у центр, сперечатись і скандалити також не хотіла, всього один танець, і тоді піду в гуртожиток, досить на сьогодні.
Як танцювати я не знала, але він уміло вів, і я цілком довірилась йому, моє тіло з готовністю відкликалось і це мене навіть дратувало. Я дивилась у його очі й губилась у них, губила себе.
Танець закінчився, він повів мене з центру у сторону до чоловіка з яким ми обідали цього тижня. Біля нього стояв Лексіан, і тут до мене дійшло, що він батько Лексіана, схожість між ними була.
Вони почали розмовляти й краще б я не чула цю розмову, бо усе закінчується тим що мене принижують і розказують про те що я без магії й роду. Скільки можна одне і те саме, оригінальне б щось придумали.
Я залишилась з Лексіаном, містер Кроус пішов, і містер Аргаріус також кинувши мені щоб я його чекала бо він про практику хоче поговорити, що там говорити хай підпише або ні, навіщо так тягнути.
Голосно відчинились двері увійшов, високий старший чоловік, чорнявий, волосся до плечей, одягнений у все чорне, тільки перстень світився, о Світлі Боги, це що король?
Усі схилилися, а він відпрацьованою байдужістю пройшов до центру і став навпроти Аргаріуса.
Аргаріус розпалив одним помахом руки вогонь, біля арки, але вогонь не чадив, і не палив нічого, ні арки біля якої був, ні самого Аргаріуса що стояв впритул біля нього.
Голова почав говорити урочисту промову. Говорив він звучно, голосом який заставляє слухати його, ловити кожне слово, у промові йшлося про Бога Самайна і про те що сьогодні ми зібралися на його честь. А я думала що це просто бал осені, а виявляється що це і близько не так, він закінчив промову, взяв кинджал який лежав на столику біля арки, розрізав руку і кров полилася на вогонь, вогонь почав поводитися дивно, міняти кольори, то збільшуватись то зменшуватись.
Аргаріус відійшов від вогню, став поряд короля, вийшли слуги із тацями, підійшли спочатку до короля подали кубок потім до Аргаріуса, а потім до решти гостей.
Нам подавали прості бокали з вином, ароматним:
- Пий Аріленно, це просто вино, але випити обов'язково!
Я випила, відчуття дивне якесь, я ніби почала бачити по іншому, кольори стали не такими яскравими.
Знову підійшли слуги, на цей раз із пирогом і також подали порційно усім, ніхто не відмовлявся, що також дивно, знаючи капризних магів, усі мовчки прийняли і їли.
Я також їла, бо зголодніла, а пиріг був із журавлиною, смачно, але кислувато.
Я подивилась у сторону арки й вогню і заплющила очі, знову відкрила, картина не змінилась, біля арки стояла знайома тінь і дивилась на мене, а в арці літало сотні душ, вони хотіли вийти, але вдарялися у невидимий бар’єр, деякі умудрялись пробитись і швидко летіли кудись. Що це таке?
- Арі, що з тобою?
- Лексіан, ти це бачиш? - я показала у сторону арки.
- Що саме, арку, вогонь?
- Ні!
Він не розумів про що я, значить не бачить, розповідати я не стала більше нічого.
До Лексіана підійшла якась жінка, мабуть, мати й забрала його кудись, а я все стояла і дивилась на арку. Страшна тінь полетіла у напрямку сходів на нижні поверхи, та сама. Я направилась за нею, у не зрозумілому пориві, підійшла до сходів і поспішили поки вона не зникла.
На сходах нікого не було, а тінь рухалась швидко, бігти у туфлях було незручно, і гучно, тому я їх зняла, холодно, але краще бігти. Я збилась з рахунку сходів і уже не розуміла на якому поверсі, але тут було моторошно, а тінь підлетіла до якихось дверей у кінці коридору і стала біля них, а потім обернулась до мене і заговорила:
- Відчини!
Голос був такий моторошний і не живий, але я відповіла.
- Навіщо?
- Бо я не можу!
Тінь простягла руку до мене і я почала задихатись, я вдихала повітря, а його не було, воно ніби зникло, я впала на коліна, зловила горло руками, очі сльозяться. Якийсь глухий звук і повітря повернулось, я змогла знову дихати, і згадала про руну Турисаз, що перевернута вона блокує магію тіні.
Я піднялась витерла сльози й знову бачила, переді мною стояв Алтеріан і блокував тінь, він читав якесь закляття, але тінь поглинала його і ставала все чорнішою, я вказівним пальцем у повітрі намалювала перевернуту руну Турисаз і направила до тіні, вона закричала і розчинилась у повітрі:
- Так, і що це було, про що ви розмовляли, що ти тут робиш, і як ти можеш її бачити?
- А ви також її бачили?
- Я бачу і це нормально, бо я маг і одна з моїх можливостей бачити цих тварюк особливо сьогодні у ніч Самайна.
Він взяв мене за руку і потяг до якихось дверей.
- Почекайте, а що за тими дверима?
- Тобі не слід знати! І не що, а хто?
- Там людина?
- Не людина! І досить запитань, це ти мені зараз усе розкажеш що знаєш!
- Чому?
- Аріленна не зли мене, справді не треба, ти й так боїшся мене!