Розділ 12. Танець.

Лексіан.

Після трагічного випадку у гуртожитку всі ходили пригнічені, ніхто не розумів навіщо він це зробив, найбільше мене зачепило як його мати плакала, не просто плакала а істерично ридала, безутішно. Міг перед тим як у петлю лізти про маму подумати. Дивлячись на цю сцену я думав, а моя мати також би так ридала, хотя не думаю, у нас не найкращі стосунки, холодні, скоріше ділові, навіть у дитинстві вона мене не жаліла і не пестила як інші матері своїх дітей, а батько був усе зайнятий, і розмовляв зі мною тільки коли я провинюсь. Я все був послушним хлопчиком, і не підводив батьків .

Я думав про Аріленну, заходив до неї перед обідом а виявилось вона пішла з Аргаріусом на ділову зустріч, знаю я такі «ділові зустрічі». Треба щось робити, потрібно швидше зблизитись з нею..

Аріленна.

Увечері я з Мегі зібралися до її подруги в магазин. Не знаю чи варто, сподіваюся, що з цього щось вийде. Магазин знаходився у торговій частині міста, ми дійшли швидко, бо поспішали. Зайшли ми не через парадні двері, а задні. Тут знаходилось ательє, у задній частині будівлі. На зустріч вийшла жіночка років тридцяти, миловидна, невисока з пишними формами.

- Світлого вечора! – Приємним голосом промовила вона.

- Світлого вечора, Доро! Познайомся, це – Аріленна, я тобі розповідала про неї!

- Світлого вечора! Приємно познайомитись!

- Яка мила дівчина, Мегі! Мені також приємно, проходьте, я зроблю чай, а ви розповідайте.

Ми сиділи у комірчині, пили чай, і я не знала що сказати, але Мегі точно знала, що говорити :

- Аріленні потрібна сукня для балу, але грошей у неї немає.

- О, шкода! Бал така подію для молодої дівчини, яку точно не потрібно пропускати, зараз дівчатка я подивлюся, що у мене є.

І вона вийшла.

- Мегі, а ким Дора працює тут?

- Вона і шиє, і продає, і ще багато чого, без неї хазяйці не обійтись!

- Мегі, Арі, ідіть сюди! – Покликала нас Дора.

Ми вийшли з комірчини і зайшли у приміщення-склад, де усе було завалено інвентарем для шиття, тканинами, нитками. Під ногами валялися шматки різнокольорових тканин. Дора стояла біла столу і тримала щось схоже на сукню:

- Приміряй!

І вона простягла цю сукню мені, правда, вона була не в найкращому стані, припилена павутинням. Я пішла у примірочну, яка була за шторкою, не скаржачись, це було б з моєї сторони невдячно. Я спочатку потріпала її і придивилась, колись, вона була золотого кольору.

- Арі, виходь! – Крикнула Мегі.

Я вийшла, але сукня виглядало не найкраще, тканина місцями вицвіла, та я не подавала виду, не хотіла образити Дору. Я стояла біля великого дзеркала, Мегі і Дора поруч, розглядали мене:

- Доро, сукню потрібно підправити. Не піде ж Арі так?

- Звісно, не піде, я усе виправлю!

І Дора підняла руку, від долоні пішло світло і моя сукня помінялася, стало як нова, блискуча, без пилу і цвілості, тканина просто виблискувала і розмір став мій. На кілька секунд я зажмурила очі і знову глянула на себе в дзеркало, я не вірила своїм очам, сукня сиділа на мені, як влита, щільно приставала аж до колін, а від колін спадало пишними хвилям, було схоже на хвіст русалки:

- О, Доро, я у захваті! І кому продати душу за таку красу?

- Арі, одягнеш її на бал, а потім просто повернеш, ніхто у магазині нічого не помітить і не повірить, що це та стара сукня.

- Воно чудове, навіть, не знаю, як віддячити!

- Просто одягнеш на бал і будеш щаслива!

- Арі, ти – просто красуня, на балу ніхто очей не відведе!

Мегі казала це щиро, і у цей момент нагадала мені мою маму.

- Дякую вам!

Я доходила до гуртожитку і була щасливою, тримаючи у руці пакет із чудовою сукнею і мріями про перший бал. Думками я уже кружляла під музику і зовсім не помітила, як до мене підійшов Лексіан:

- Аріленно, ти так довго працюєш?

- Світлої ночі, Лексіане! Ні, я з магазину. Придбала сукню на бал .

- Ти ідеш на бал?

- Так, іду!

- Тоді подаруєш мені танець?

- Звісно, чому б ні?

А чому б і ні, його я знаю, принаймні.

- Може потренуємось ?

І він простяг мені руку. Я озирнулася, навкруги нікого не було. Надворі уже стемніло. Я поклала свою руку у його і він легко потяг мене до себе. А другу руку поклав на талію й уміло повів по колу. Я відступала, він наступав, спочатку повільно, а потім швидше і швидше.  З самого спочатку я дивилася під ноги, звикаючи до його ритму танцю, а потім коли у нас виходило синхронно, я підняла голову і подивилась прямо у вічі. При сутінках вони були чорними, та я не відчувала страху і, навіть, не хвилювалася, хоча це було дивно. Я танцюю з магом біля гуртожитку. З самим Лексіаном, першим красенем Академії, багатим і сильним магом. Світлі Боги! У мене безліч причин для хвилювання, але я втомилася переживати і боятися. Про все я подумаю завтра, а зараз я буду насолоджуватися танцем з красенем.

Він зупинився, але не відпустив мене з обіймів, нахилився і поцілував. Ніжно, лагідно, навіть, по-дружньому. Я відчула себе бажаною з ним, захищеною. Поцілунок був не довгим, не нав’язливим, а легким, як і наш танець.

Він відійшов на крок, взяв знову мою руку та поцілував:

- Світлих тобі снів, Аріленно!

- І тобі Світлих, Лексіане!

Я піднялась до себе і зрозуміла, що дуже голодна. Зробила ароматний, фруктовий чай, коли до мене зайшла подруга, також стипендіатка. Вона проходить практику у їдальні, тому принесла пиріжки. Ми сиділи на ліжку і пліткували:

- Усі говорять про тебе і Лексіана. Ніхто повірити не може, що він звернув на тебе увагу!

- Що? Це чому?

Образливо стало за себе.

- Ти звісно красива дівчина, Арі, але не магічка і бідна.

- У нас нічого не має, перетнулись кілька раз, ось і все!

- Так, так, розказуй! Дарія, з 47 кімнати, годину тому бачила, як ви цілувались, а прибиральниця бачила, як він тебе проводив напередодні.