Розділ 9. Таверна.

Лексіан

Робота у Міністерстві нудна, усі ці старі політики й кабінетні щури – тошнотики, не так я собі уявляла своє майбутнє. Радник старий, хитрий і, схоже, прикидається немічним, не розумію тільки, для чого.

Найцікавіше, що сталося у Міністерстві – це Аріленна, який збіг, що ректор направив її у Міністерство на практику, і мінус, бо Алтеріан наголосив, щоб я її не чіпляв, з чого б це, не вірю, що він це зробив тільки через те, що ми – колеги, мабуть, сам її уподобав, але я перший її побачив, тож вибачай, братику. Але тактику доведеться змінити, щоб потім проблем не було:

— Лексе, ти йдеш уже? Скільки можна вичісуватись, ти що – дівиця?!

— Іду, придурки!

                 * * *

— Лексе, може посвітиш нас, чого ми сидимо тут, міг вибрати місце і по пристойніше й веселіше!

— Так треба! Пийте і не відволікайте мене!

Я спеціально прийшов у таверну, де працює Аріленна, та знав, що вона сьогодні працює, головне дочекатися, щоб із кухні вийшла.  Та щось довго, треба пришвидшити події:

—  Офіціантко, підійди! Аріленну знаєш?

— Так, знаю, вона на кухні працює!

— Іди до неї та скажи, що відвідувачі кличуть, ось ті!

І я вказав на п’яних гоблінів, що сиділи неподалік.

— Навіщо це мені?

Я витяг кілька монет і поставив у кишеню фартуха. Вона посміхнулася і пішла у сторону кухні.

— Орисе, Ксене, зараз буде гаряче, готуйтесь.

Не пройшло і п’яти хвилин, як із кухні вийшла Арі, також у фартусі з зібраним волоссям, підійшла до гоблінів й почала говорити те, що і всі офіціантки. Я не прислухався, чекав дій від гоблінів і дочекався, найбільший із них, а їх було четверо, обійняв її за талію й почав приставати, і тут, нарешті, мій вихід. Я підійшов, подивився на червоне і розгублене обличчя Арі й почав її захищати та взагалі бути джентльменом, а таке буває дуже рідко.

— Аріленно, у тебе проблеми? — досить голосно запитав, щоб всі гобліни почули.

Вона так подивилась на мене, ніби не повірила, що це я насправді сказав. Вона явно боялась щось відповісти, бо з однієї сторони гобліни, а вони ще те товариство, а з іншої – я, а мені також не довіряє.

— Усе добре, — тихо промовила вона.

— Ти хто такий? Ану йди звідси, поки цілий!

Дуже злісний гоблін, переважно вони не такі агресивні, тільки бойові гобліни дозволяють собі таке хамство, та краще б я помилився…

— У мене краща пропозиція!

Беру його руку, ту що торкається Арі, і заламую так, що кістки тріщать. Усі миттю підскочили: і гобліни, і Ксен з Орисом, а решта відвідувачів повернули голови та чекають на шоу.

Найбільший гоблін кидається на мене і відпрацьованим рухом, на ходу, витягає, не знаю точно звідки, меча. Меч вражає: великий із рідкісної сталі, та ще із рунами, що світяться, точно не знаю їхнього значення, мабуть, силу додають. Так, це не дуже добре, я швидко за секунду до епічної зустрічі меча і мого обличчя викладаю магічний щит. І тут усі гобліни витягають мечі також з рунами.

Біля мене стає Ксен і Орис, хоч придурки, але вірні. Ми звикли працювати в команді, ми з першого курсу Академії разом в команді на парах з бойовки, тому ми одночасно промовляємо слова найдієвішого бойового закляття і найкоротшого, поки гобліни не згрупувались, на все у нас секунди дві, гоблінські мечі засвітились сильніше і вони розмахуючись ними кинулись на нас, ми водночас підняли руки й хвиля оранжевого вогню відкинула їх з такою силою, що вони пролетіли через весь зал, і знесли на своєму шляху і столи, і крісла, і людей, що не встигли відбігти й їх припечатало до дерев’яної стіни, та так, що було чути хруст дерева, і хруст кісток.

Вибіг власник таверни, підбіг до гоблінів і ввічливо попросив піти, вони ледь піднялися, кинули на нас злісні погляди, але нападати більше не стали, дійшло, що ми – маги і сильніші за них. Магів у королівстві боялися усі, тому намагалися не ставати на шляху.

Гобліни вийшли й таверна знову ожила, люди піднімали столи та крісла, зацікавлені повідверталися, й зайнялися тим, що до інциденту. Аріленна стояла збоку з круглими очима, а до нас підійшов власник, високий, жирний чоловік, не маг:

— Вибачте за незручності, п’яні гобліни знахабніли!

— Та що ви, сер, дрібниці, ті хто постраждав, усім принесіть випивку моїм коштом!

— Це дуже щедро з вашої сторони!

— Дрібниці, не люблю, коли ображають беззахисних дівчат!

Я глянув на Арі, яка досі стояла біля стіни, господар таверни також глянув і усе зрозумів, оскільки звернувся до неї:

— Арі, а чому ти у залі, ти на кухні мала бути!?

— Мене покликали, сер!

— Добре, подякуй містеру Лексіану і повертайся на кухню!

Вона неохоче підійшла до мене, досі червона, вона була збентежена і не могла повірити у мій добрий вчинок, нічого повірить з часом.

— Дякую, містере Лексіан!

Вона повернулась і пішла до кухні.

— Жінки! – Промовив господар і також пішов.

Я знав, що мені він не посміє нічого сказати, знав, що не заїкнеться за безлад і гамір, і не скаже, що це я перший почав. Як добре бути магом!

Орис і Ксен стояли мовчки:

— Пішли звідси, поїмо нормально!!

Ми вийшли й попрямували до найближчої ресторації, що знаходився неподалік:

— Лексе, а що це було?

Орис був явно здивований моєю поведінкою.

— Усе по плану, Орисе! Ти просто нічого не тямиш у жінках!

— Ти сподіваєшся, що ця сніжинка розтопиться та з вдячності стрибне у твоє ліжко?

— Звісно що так, ще кільки штрихів і все буде так!

— Але навіщо так заморочуватись? Не розумію! Що вдячний секс гарячіший?

Ксен, як завше, баран бараном.

— Ксене, я ж казав, що вона на практиці у Міністерстві. А там Аргаріус, на посаді Голови, дуже правильний став. Хоча, насправді, він на неї око кинув, сто відсотків. Тому мені й потрібна її довіра і прихильність, ясно? Я не люблю програвати та відступати! Зрозумів?