Розділ 5. Лексіан.

Лексіан

Я навчався в Академії свого предка уже сьомий і останній рік. Я – маг, сильний, багатий і собою не поганий. Людей, ми маги, недолюблюємо, тому що вони – другий сорт, вони – слабкі, і з дівчатами зустрічаюся, виключно, з магічками.

Перша пара була разом з простолюдинами. Зайшов в аудиторію, а тут на моєму звичному місці сидить простолюдинка. Як вона посміла, жити набридло? Сидить і вдає, що нічого не сталося.

Я ж не істеричка якась, щоб кричати, як на базарі, за місце сваритися. Це низько для мене, поставлю її на місце своїми методами.

Лекцію я слухав не уважно. Все думав, і вирішив розвідати обстановку. Озирнувся, запитав дату. Відповіла лаконічно, не почервоніла, не злякалася. Втрачаю кваліфікацію. Нічого, я це виправлю…

Закінчилася лекція. Треба її запам’ятати, а то простолюдинки, для мене, на одне обличчя. Озираюся, дивлюся своїм фірмовим оцінювальним поглядом. Хм, а вона так нічого, зразу видно, що не магічка. Зовнішність не така, але і не типова простолюдинка. Волосся красиве, на сонці золотом виблискує, і очі, рідкісного, зеленого кольору. Дуже рідкісного!!! Я таких і не бачив. І як її раніше не помічав? Треба дізнатися про неї більше.

- Орисе, бачив дівчину, що сиділа позаду мене? Хто вона?
- Аріленна Аріас? Та вона ніхто. Простолюдинка, з бідної родини. Стипендіатка, яка працює у таверні та ще десь. З хлопцями не водиться.
- Тобто вона незаймана?
- Мабуть, скоріш за все! А чим вона тебе зацікавила, ти ж не зустрічаєшся з простолюдинками!?
- Так, але вона сіла на моє місце в аудиторії, а я не люблю, коли простолюдинки нахабніють!
- І що будеш робити?
- Організую їй виховну годину!