Розділ 34. Аріленна.

Аріленна.
Ізабель убила мара, я не можу у це повірити, та ще й у моїй кімнаті, навіть думати не хочу, що через мене знов загинула інша дівчина, коли це припиниться, коли ,,Одиністи ,, заспокояться...??
- Аріленно припини гризти себе, ти не винна!(Аргаріус)
- Ще як винна..(Аріленна)
Він зупинився, і за своєю звичною навис наді мною, руками сперся об стіну, і був близько, але мене не торкався.
- У тебе очі..
- Світяться?
- Так.
- Чула уже, ви також думаєте що це через використання рун?
- Так, скоріш за все!
- Тобто ви не впевненні?
- Арі, я не впевнений на 100%,а десь на 78%, така відповідь тебе влаштує?
Я промовчала.. і ми далі рушили, пройшли парк, потім до кабінету ректора.
Не стукаючи Аргаріус зайшов, я за ним, ректор, піднявся:
- Світлої ночі містер Аргаріус ще раз! Світлої ночі міс Аріас, радий що ви не постраждали.
- Світлої ночі! - це я відповіла, і була здивована що ректор привітався зі мною.
- Я хочу щоб міс Аріас виділили окрему кімнату, вона особлива адептка для мене..
Що? Що він несе!!
- Я зрозумів уже сер. Усе буде зроблено! - і ректор вийшов на три секунди, знову зайшов.
- Ще раз поясніть, чому саме міс Аріас ви направили на практику в Міністерство?
- Чиста випадковість!
Ага, випадковість, бреше і навіть не червоніє..
- Містер Аргаріус, доки скелети, тобто ваші охоронці будуть в Академії ?
- Поки не буде вирішене питання з ,,Одиністами''.
Зайшла секретарка ректора, привіталась:
- Сер усе готово!
Зайшов скелет, страшнючий..
- Аріленна іди, він проведе тебе до твоєї нової кімнати!
Що мені залишилось, я пішла.
Скелет провів мене до самих дверей, які були у кінці коридору на останньому поверсі чоловічого гуртожитку, я зайшла й ахнула, контраст був дуже великий з моєю попередньою кімнатою.
Стіни вифарбовані у блакитний і на них дуже віртуозно нанесений золотий орнамент польових квітів, вони виглядали дуже реалістично, посередині ліжко з балдахіном, постіль також світло блакитна, біля вікна стіл, біля стіни двері. Я підійшла, відчинила, а там ціла гардеробна, на одній поличці акуратно поскладана новісінька форма Академії, штук 5, я подивилась на бирку, мій розмір, на вішаку висів новісінький чорний, теплий плащ з хутровим ковніром, збоку стояли три пари черевиків, один взяла у руку, ручна робота, найякісніша шкіра. Ще одні двері, відчинила, а там ванна кімната, моя, тільки моя!
Ось найбільша цінність для дівчини, яка жила у гуртожитку три роки з одною ванною на цілий поверх, окрема ванна, я оглянулась, ...та це просто рай..
Але я не можу, ця кімната не моя, я не хочу особливого ставлення, що подумають про мене інші адепти. Ця думка пригнічувала мене, бо я знала що вони подумають....нічого доброго, одним словом.
Постукали, і одразу зайшли, спочатку скелет з моїми речами, точніше що від них залишилось, за ним містер Аргаріус:
- Сподобалась кімната?
Я сиділа на краю ліжка і дивилась то на монстра-скелета, який акуратно розкладав мої речі у гардеробній, а потім на столі, то на містера Аргаріуса:
- Вона не моя! І одяг, теж не мій.
- Уже твоя й одяг теж твій, Аріленно від твого, майже нічого не залишилось, сприймай це як компенсацію. Не розумію чому ти розстроєна така, невже попередня кімната подобалась більше?
- Ні, але навіщо ви сказали те ректорові?
- Що те?
- Ви знаєте!
- Ааа, я сказав чисту правду. А взяв тебе з собою щоб зрозуміти чому саме тебе він направив у Міністерство.
- Зрозуміли?
Він стояв пів метра від мене, і від нього віяло холодністю, силою, власністю. Зовні він був спокійний як завжди, але я відчувала що це не так, на інтуїтивному рівні знала що знову щось сталось, щось, що не сподобалось йому.
- Ну, я думав, скажу відверто, що ти приглянулась ректорові!
- Що, більшої дурниці не чула, та це смішно... - я засміялась, але смішно було тільки мені.
- Але виявилось на оборот, він не любить таких як ти й хоче позбутись вас з Академії..
- Ректор думав, що я не здам практику і по вашій винні мене відрахують.
- Так, я з ним поговорив і він не буде більше ... до тебе підходити.
Я кліпала, часто, ректор не буде до мене підходити, не буде коментувати мої успіхи в навчанні та посилати просто так на додаткові завдання.
- Дякую, але не треба було, я ..
- Дякую достатньо. - він розвернувся і направився до виходу.
- Містер Аргаріус, у місті щось трапилось?
- Звідки ти знаєш?
Я пожала плечима.
- Нове самогубство.(Аргаріус)
Я встала і підійшла до дверей..
- Я з вами!
- Навіщо!
- Може зауважу щось, що не побачите ви!
- Сумніваюсь, але можеш йти.
****************************
Ми вийшли з екіпажу, направились у невеличкий будиночок, було темно, освітлення тут не було. Зайшли у середину, і я очікувала почути плач рідних, крики сусідів, та хоч щось, але було спокійно, туди сюди ходили люди у формі, сторожі порядку королівства:
- Арі, попереджаю, картина буде не приємна.
- Я розумію.
Я все розуміла, але почуття провини гнало мене вперед, я хотіла припинити це, хоч якось допомогти.. А ще забутись і не думати...
Ми зайшли, на землі на чорному полотні лежав чоловік років 40, у короткому волоссі проступала сивина, очі були широко неприродно розплющені. Я дивилась і намагалась зрозуміти логіку тіні, чому він вибрав саме цього чоловіка.
Згадала про свій медальйон, точніше артефакт як виявилось, дістала із внутрішньої кишені плаща, надягла на шию. Аргаріус відійшов до сторожів, я залишилась сама, заплющила очі, глибоко вдихнула, опанувала себе, прогнала страх, різко розплющила очі, знову глянула на чоловіка, і побачила те що раніше не було, чи я просто не бачила.
Відбиток пальців на руці, він був чорний, я присіла щоб краще бачити:
- Що ти бачиш?
Я оглянулась, біля мене стояв Аргаріус, більше нікого у кімнаті не було, усі вийшли.
- Відбиток на руці чиїхось пальців.
- Якого він кольору?
- Чорного..
Маг присів біля чоловіка і за допомогою магії розстебнув йому сорочку.
- Що ви робите?
- Хочу дещо перевірити.
Коли розстебнувся останній ґудзик я побачила що біля серця також відбиток пальців..
- Є?
- Так! Звідки ви знали?
- Такі відбитки залишає смерть.
- Смерть, тобто такі відбитки є у всіх хто помер?
- Ні не у всіх, а тільки коли людина, чи маг, чи інша істота перетинає грань життя і смерті, то на ній залишається відбиток, на руці й в області серця. Ці знаки означають що їй вдалось вирватись із лап смерті у буквальному сенсі й повернутись до життя. Щоб ти краще зрозуміла приведу приклад, людина тоне, серце на кілька секунд зупиняється, але її витягають із води роблять штучне дихання чи цілитель магічно втручається і людина повертається до життя. Але грань уже пересікла і має відбитки, непомітні для інших.
- А чому ви їх не бачите?
- Смерть навіть мені не підвладна, тому я не бачу.
- А звідки ви це знаєте?
- Чув легенди. Питання як ти бачиш?
Я показала на артефакт.
- Тільки з його допомогою.
- Зрозуміло! Тепер ми знаємо як тінь обирає жертв.
- Ви думаєте тінь обирає людей, що перетнули грань.
- Так!
- Ця інформація все одно не допоможе захистити потенціальних жертв.
- Не допоможе.
Аргаріус рукою закрив очі жертви, і ми вийшли.
Їхали мовчки, кожен думав про своє, біля гуртожитку мене зустрів скелет і провів до кімнати.
Скелетів на території Академії було багато, вони де журили на в'їзді, на вході в Академію, в гуртожитку, і час від часу прочісували усю територію.
У кімнаті я завалилась без сил, навіть не хотіла роздягатись, насилу прийняла душ