Розділ 27. Аріленна.

Аріленна.
Я дивилась уважно на малюнок, і розмірковувала в голос:
- Першою стоїть руна Альгіз...
- Але вона символізує захист, а з захистом також не в'яжеться, тому що у перевернутому вигляді вона символізує смерть, а тут вона спочатку у прямому вигляді намальована, а зверху на ній же й Альгіз перевернута..
- У давнину була традиція на надгробках дату народження позначати прямою руною Альгіз, а дату смерті перевернутою.
- Здається щось таке чув.
- А тут вона ще може означати день смерті, він же день народження, тобто людина померла і народилась тінь..
- Я про таке не подумав, але теорія цікава! Що далі?
- Рано встає,
хто хоче відняти
добро чи життя;
не бачити здобичі
лежачому вовку.,
а перемоги - проспавшому.
Я переклала перше слово, і на автоматі з пам'яті процитувала вірш, який читала не раз, нотатки що залишились від батька, цей вірш був там виведений на окремому листочку акуратними літерами, спочатку рунами, але простими, а не зашифрованими, а потім і буквами переклад.
Я прокручувала вірш у голові й думала, що багато збігів, і медальйон, і вірш, і таємнича смерть батька.
- Ти впевнена що переклад саме такий?
- Так, впевнена, усе дуже просто розшифровується. Тільки руни не окремо, а одна на одній, дві руни вкупі. Рунологи вчать одну аксіому- не можна об'єднувати руни, особливо у такий спосіб, це небезпечно, може вийти не те що плануєш. Тому і важко розшифровується. Але я уже бачила цей вірш, тому впоралась швидко.
- Де бачила?
- В дома!
Я відвернулась, не хочу бачити його вираз обличчя.
- Хм!
І як це зрозуміти, я повернулась, глянула на нього, а він промовив:
- Я розмовляв з твоїм батьком..
- Що?! Він, він мертвий..
- Так, мертвий, я знаю.
- Щось я не розумію вас.
- У суботу в ніч Самайна, я як Голова Міністерства маю владу розмовляти з мертвими, ти не знала?
- А звідки я мала знати це? Що він сказав?
Це так дико що у голові не вкладається.
- Ну, розказав що він був жерцем старої релігії, так же як до нього його батько і батько батька...
- Ні, це не правда, ні... І що виходить його убили посланці короля, хтось такий як ви?
- Так, вони. А твій медальйон посилює магію рун, і дозволяє тобі бачити сутності, він ваш родовий артефакт.
Я слухала і не вірила в його слова, це не правда. А Аргаріус говорив так спокійно, що аж дратувало, він щойно перевернув моє життя...розказав хто вбив мого батька, позбавив мою матір люблячого чоловіка, а мене і брата батька..
- А чому вони залишили в живих мене, маму, брата?
- Не знаю, треба підняте старі архіви та дізнатися, але вони у палаці, та в принципі уже не так важливо...
У моїх очах стояли сльози, але я їх стримувала не час для сліз.
- Для мене важливо! Щоб ви зробили якби дізнались що вашого батька вбили!
Він почувши мої слова занервував. Я вигнула брови, і зацікавилась, що він відповість, а він мовчав хвилину, а потім відвів погляд і промовив:
- Я не знав своїх батьків, ні мами ні тата, вони померли, і це все що я знаю, тому ...навіть не знаю що тобі сказати..
- Але ж ви сказали, що можете з мертвими розмовляти. Чи я щось не розумію?
- Можу, і в ніч Самайна кликав їх, але вони не прийшли, як і до цього..
- А мій батько прийшов?
- Так, усі приходять на мій поклик, а вони ні..
Я задумалась, як може таке бути, усі приходять...
- Я може вони не мертві?
Просто припустила я, а Аргаріус різко повернувся до мене, ніби я щипнула його.
- Чому ти так подумала?
- Не знаю, сказала перше що в голову прийшло.
Він не хотів продовжувати тему про своїх рідних, але мої слова зачепили його, на обличчі це не відбивалось, але я відчувала.
- Аріленно, повертатись до старої релігії не безпечно, тому раджу тобі нікому не говорити що руни відкликаються до тебе, і про батька також.
- Я зрозуміла, дякую за попередження...Але, я не збираюся повертатися до старої релігії, і ваші слова про батька .. дуже здивували, я все хотіла дізнатись правду, що з ним сталося, і ось я знаю, але ...краще б не знала. Але все одно, я вдячна вам що розповіли правду і врятували від мари.
Він мовчав і уважно дивився на мене, навіть втомлено якось. Але я ще хотіла знати чи хтось загинув сьогодні через мене, і боялась запитати, боялась почути відповідь, я вдихнула, і набравшись мужності запитала:
- Містер Аргаріус, хтось загинув через мене?
- Чому ти вирішила що через тебе? Не ти мару створила і дала їй не чіткі координати.
- Але вона шукала мене, я чула розмови у таверні й зрозуміла все, я розсердила тінь, я книгу забрала з бібліотеки, я допомогла того мага зупинити...я, і ..
- Зупинись, припини істерику! Загинуло дві дівчини, і нічого уже не зміниш, вони випадкові жертви, і не ти їх убила, а маг який мару створив.
Але... вони загинули через мене, моє серце стискалось від почуття провини, сльози самі полились безперервним потоком, мені так жаль..
Аргаріус підійшов, підійняв мене з крісла, сів сам, а мене поклав на свої коліна, дістав хустину й акуратно витер сльози, потім обняв. Я не супротивилась, не було ні сил, ні бажання, я просто тихо сиділа і плакала, час від часу схлипувала, тоді він ще міцніше притискав мене до себе. Не знаю як довго ми сиділи, плакати я перестала, сльози не лились, але почувала я себе жахливо.
Тільки подумаю що у дівчат були матері, сестри чи навіть кохані, і одразу знову стискається серце, рветься від жалю, співчуття і несправедливості:
- Аріленно ти як, уже краще?
Що я мала сказати, звісно не краще, краще буде коли винні будуть покарані, жорстоко покарані. Я піднялась з колін Аргаріуса і підійшла до вікна, обійняла себе руками.
- Ви знаєте хто це зробив, хто мару викликав?
- Поки що не знаю. Сьогодні я знайшов ковен " одиністів" думав останній, але як показали події - не останній. Але знайти їх це питання часу. Мене цікавить інше..
Я все так же дивлячись у вікно на спляче місто, запитала.
- Що?
- Чому мара не напала зразу, чому зволікала?
- Я не знаю як переважно вони убивають, тому не надала належної уваги її поведінці.
- Ти може не знаєш, але я точно знаю і з впевненістю можу тобі сказати, що вони не зволікають, а нападають зразу, тільки виберуть жертву і все, це займає кілька секунд. А з тобою вона тягнула, дивилась на тебе, роздивлялась, а тільки появився я, вона одразу перемикнулась на мене.
- І що, що перемикнулась? Це не дивно! Ви себе зі сторони бачили? Ви мчались із нелюдською швидкість, із величезним, страшним мечем, ясна річ що вона на вас перемикнулась, мабуть, злякалась!
Він засміявся в голос, дуже близько біля мене, я обернулась і виявилось що він стоїть практично впритул до мене, я виразно подивилась на крісло. І як я не чула як він підійшов?
- Аріленно, мари не мають страху, вони не живі істоти, а астральні проекції своїх хазяїнів, вони виконують накази, і якщо був наказ знайти тебе і вбити, то мара мала із блискавичною швидкістю його виконати, а не тебе роздивлятись, чи на мене перемикатися. Розумієш про що я? Я не перший раз з ними стикаюсь, тому така поведінка дуже дивна.
Я задумалась, якщо судити по вище сказаному, то таки так, поведінка дивна.
- Ти використовувала руни для захисту від мари?
- Так, руну захисту Альгіз, я намалювала її у мій повний ріст, на ментальному рівні!
- Допомогло?
- На кілька секунд, а потім захист розсипався як бите скло.
Він був близько, і я згадала про дзеркальний захист, чому він не спрацював коли я в нього на колінах сиділа?
Аргаріус мовчав, але щось обдумував у голові, а я чекала що він озвучить це, та марно:
- Пізно уже, ти виснажена, я відвезу тебе.
- В гуртожиток.
Уточнила я, ну щоб не було плутанини й сюрпризів.
- У гуртожиток.
Погодився він і ми вийшли з кабінету.