Розділ 22. Правда.

Він продовжував мене тягти за собою, ми зайшли в одні двері, потім у другі, далі перехід і низький темний коридор, після пережитого щойно я Аргаріуса вже і не так сильно боялась, він принаймні живий.
Але згадалось мені як на зло саме зараз, розмова персоналу таверни на кухні, які пліткували про нового Голову Міністерства, тоді я не звернула уваги на інформацію, та якось байдуже було, а тепер з острахом згадую страшні історії що розповідали вони. Що він служив на півночі кордону, що його послав спеціально король щоб розібратися зі спірними землями які колись належали нам, потім їх відвоювало сусіднє королівство, а зараз там знайдено копальні із дорогоцінними каміннями й сировиною яка дуже потрібна двом королівствам, але у цю ситуацію втрутилось і ще одне сусіднє королівство і заявило що вони також претендують на цю землю, бо колись енну кількість років тому, земля входила до їхнього складу.

І що виходить, три королівства хочуть отримати вигідний кусочок, але війни ніхто не хоче, тому усі три сторони ведуть партизанську війну, хто кого перехитрить, і перехитрив усіх Містер Аргаріус.
Він якимось чином точно знав де ховаються вороги, де ставлять пастки й де чекають, а коли вони попадали у полон то розповідали усе і бажали смерті, а це не просто люди, а переважно маги й воїни, що загартовані у війні, у таких навіть тортурами важко витягти інформацію.
Він за пів року розгромив усіх, і в результаті два королівства відмовились від своїх прав на землю і вона тепер офіційно приєднана до нас. Король задоволений, назначив Аргаріуса Головою Міністерства, з метою навести порядок у столиці.
Далі кухарі скосили на мене і почали пошепки розповідати що саме Голова робив з полоненими, я почала мити посуду і через шум води не чула подробиць, може і найкраще..
Я не зрозуміла як ми вийшли у кабінет Голови, мабуть, таємний хід.
Він зупинився біля невеличкого дивана що стояв у куті кабінету, відпустив мою руку, яку міцно стискав вище ліктя:
- Сідай!
Я одразу і сіла, не зволікала ні секунди, дарма я плітки згадувала, може і не правда все, люди люблять поговорити й перебільшити. Але злити його я не хотіла, так на всяк випадок.
- Приступай!
- До чого?
Зі своїми спогадами й роздумами я забула про що мова.
Він нахмурився, прищурив очі й промовив чітко кожне слово, так ніби я нерозумна.
- До розповіді про тінь! Усе що знаєш!
Він присів біля мене, дуже близько, так що нога торкалась моєї, а руку поклав на спинку дивану і вона була над моєю головою, я виразно подивилась на його ногу, потім на руку, так щоб він зрозумів що мені не зручно так сидіти, але він і не рухнувся продовжував уважно на мене дивитись:
- Це, мабуть, усе ваше дивне вино!
- Гарна спроба, але вино тільки допомагає краще бачити, а не надає таку можливість.
- А пиріг?
- Просто пиріг, традиція, король любить дотримуватись традицій!
Доведеться правду сказати, обманювати з дитинства не любила, для мене було краще отримати по заслузі. Тому розстебнула ланцюжок з кулоном і простягла йому.
- Хочеш підкупити мене?
Він не зрозумів мене.
- Бачите знак на кулоні? Такий же знак є на руці тіні!
- Звідки така інформація?
Він взяв кулон, уважно придивився.
- Не можу ідентифікувати його, але щось знайоме.
- Я бачила, знак він спалахнув на секунду, але я одразу впізнала.
- Ти можеш одразу усе розповісти по черзі, чи мені по кусочку витягувати?
Так він правий краще з самого початку розповісти й хай буде, що буде.
- Усе почалося не давно, в ніч коли загинув Саарон. Я була там, точніше не фізично, але я бачила у вісні як він це зробив. Тінь була біля нього і підштовхувала його на це, мене він не бачив і не чув, я старалась до нього достукатись, докричатись, але марно, я бачила його очі, він не розумів що робить. А потім коли життя покинуло його, щось світле вийшло із його роту і тінь це поглинула.
Потім через кілька днів я знову у вісні бачила тінь, він щось шукав, підходив до чоловіків на вулиці й піднімав руку, біля одного чоловіка засвітився знак, цей що на моєму медальйоні.
І третій раз було у ніч коли я повернулася від вас. Тінь була у Міністерстві, шукала книгу, як я уже знаю, і якимось чином побачила мене, і тепер вона знає що книга у мене, мабуть.
- Книга у тебе, звідки вона у тебе?
- Я по вашому дорученню пішла у бібліотеку, і хотіла знайти інформацію про знак з медальйона і випадково натрапила на книгу про руни, зачиталась, просиділа цілий день там, і прийшли ви, і я позичила її щоб дочитати в дома.
- Дочитати в дома? Ти що вкрала її? Це взагалі-то злочин, і карається законом.
- Я б повернула, чесно!
- Так, стає все цікавіше! Аріленна ти хоч розумієш у що вплуталась?
- Я не навмисно, і не у захваті що бачу тінь, і ця книга, усе сталося випадково! Ви ж вірите мені?
- Вірю, вірю, не треба так хвилюватися! Заспокойся і розповідай далі!
- А що далі, усе розповіла!
- Де книга?
- У гуртожитку!
Він дивився на медальйон.
- Це Турисаз і Уруз, дві руни одна на одній. Завдяки цим рунам маг не помер, а перетворився на тінь, він блукає між нашим світом і потойбічним, шукає спосіб знову стати живим, він харчується душами, я не зрозуміла як, але це, мабуть, він підштовхує тих усіх чоловіків на самогубство. І йому потрібна книга.
- Мабуть, це не доречно, але чому чоловіки, чому не жінки, їх то легше схилити до самогубства?
- Легше, жінки емоційніші. Але тінь, мабуть, чоловік, і для продовження назвемо так ,,життя,, йому потрібна саме чоловіча енергетика.
- Логічно!
Він думав щось про своє, хвилини дві й знову заговорив.
- Отже, ти думаєш, що ти бачиш тінь через медальйон?
- Так, а чого б і ще?
- А звідки він у тебе?
- Дістався від батька, ношу його як пам'ять, а що?
- Та так, цікаво звідки він у вашого батька був? Кажеш він помер. Як?
- Досить не тактичне запитання, не находите?
- Не находжу, Аріленно, у даній ситуації потрібно розібратися, чи тобі жити надоїло? Зрозумій що це не жарти, а ти..
- Так, так, дівчина без магії й роду, чула уже, досить повторяти..
- Я не це хотів сказати.
Та невже якась нова оригінальна образа?
- А те що ти можеш постраждати! Взагалі не розумію як ти у цьому епіцентрі опинилась! Тож відповідай краще на питання і не сприймай усе на особистий рахунок.
На цей раз я розуміла на яке питання він чекає відповіді.
- Я не знаю як помер мій батько.
Він підняв свої брови, я цей жест розцінила ,, як це не знаєш", знову натякає що я дурненька. Маги.
- Він помер коли я маленька була, я його і не пам'ятаю, і нічого про нього не знаю, мама засмучується коли я ставлю запитання про батька, і ніколи не відповідає, я і залишила спроби.
Я дивилась на свої руки, незручно було розповідати такі особисті речі й не звично.
- Я зрозумів, попробую сам щось дізнатись.
А зі мною поділитесь, хотіла запитати я, але промовчала, бо він навряд поділиться.
- Виявляється ти непоганий рунолог.
- Посередній, знаю те що усі!
- Ну не кажи, я б довго розшифровував знак з медальйона, а як ти заставила тінь зникнути, мабуть, знову руну використала?
- Так, перевернуту Турисаз, вона блокує магію тіні, а вашу вона поглинала.
- Я помітив, тому про перевернуту Турисаз корисна інформація. На тінь не подіяло закляття що проганяє сутності її роду.
- Це не просто сутність, не мара не потойбічний дух, це людина ні жива ні мертва. Питання як її зупинити, а не просто прогнати.
- Думаю відповідь треба шукати в книзі.
Я теж про це подумала.
- А що було за тими дверима?
- Реліквії, артефакти та інші магічні предмети.
- Ви казали що там хтось живий!
- Та я так, щоб налякати тебе!
Він простяг руку, заклав моє волосся що вибилось із зачіски за вухо, погладив щоку, великим пальцем провів по нижній губі, нахилився до мене і бум його ніби током ударило.
- Що це було?
Він дуже лютий, я вскочила підбігла до дверей.
- Я вас попереджала!
- Ти серйозно? Я теж тебе попереджав, і дуже не люблю коли мене не слухають з першого разу.
- Ви можете прямо сказати що хочете від мене, бо ваші завуальовані промови набридли!
Він стояв біля дивану, і був якось рішуче настроєний, я хоч і розуміла що він хоче, не маленька дівчинка, але хотіла почути це від нього, і ще зловити шанс домовитись.
Я стояла біля дверей і була впевнена на сто процентів що вони замкнуті, тому і не пробувала відчинити, а чекала коли він почне говорити. І мій дзеркальний захист працює, я і не розраховувала на такий результат. Починаю ще більше любити руни, і книгу шкода віддавати.
- Аріленно, а ти сміливіша стала, у першу і другу і п'яту зустріч ти тряслась і червоніла!
Він що знущається з мене, хоче знову щоб я червоніла, залякує. Не дочекається!!
- Відповідайте на питання!
- Я хочу тебе! Це і так зрозуміло, а своїми спробами захиститись від мене рунами ти ще більше розпалюєш мій інтерес. Одне що мене бентежить, це те що ти незрозуміло як вляпалась у цю історію.
- Але ви Голова Міністерства і вам потрібно з цим розібратися, вас же назначили щоб навести порядок у місті?
- До чого ти хилиш?
- А до того, що я можу вам допомогти!
- Ти знаєш, я привик обходитись без допомоги жінок! Тим більше з тобою все якісь сюрпризи.
Він підходив до мене, як хижак, і моя впевненість кудись зникала. Підійшов впритул, так по плану зараз має спрацювати мій захист, але нічого, він поклав руку мені на плече, щось зашипіло:
- Ой, це все? Я ж казав руни мене не зупинять, але було весело!
Я мовчала, а йому і справді мій супротив до вподоби, він привик що всі самі на нього вішаються. Він поцілував мене у шию, потім біля вуха, піднявся вище, було б навіть приємно якби не так страшно, і знову зашипіло, мене запекло досить відчутно у місці де руни намальовані, а Аргаріуса знову струмом ударимо, і сильніше першого разу.
Він відійшов на крок, зміряв мене, і став ще злісніший:
- Аріленно, мене це уже дістало, припини!
- Я не можу, це все ви, на мені дзеркальний захист, якщо ви не будете близько до мене підходити то нічого і не станеться.
- Це я уже зрозумів, зніми захист!
- Ні!
- Що означає твоє ні!
- Те, що ви нічого мені не зробите проти моєї волі! - добавила я нерішуче.
- Ну тоді я не підпишу твою практику!
Він підійшов до столу, взяв теку і розвернув до мене, посміхнувся.
Так, що далі, що головніше честь, чи залишитись в Академії? Я знала відповідь. Академія була головнішою для мене, але спробую поторгуватись.
- Так не чесно, я пройшла практику, а ваші особисті бажання туди не входять!
- А хто сказав що життя справедливе. Що скажеш Аріленно!
- Скажу що я, як ви виразились непоганий рунолог, а справа із самогубствами й тінню явно із рунами пов’язана.
Ніякого враження на нього моя промова не справила, це погано.
- Я вам допоможу із цією справою, а ви підпишете практику !
Він сміється, з мене, що смішного, мені зовсім не смішно, мала б я більше сили то врізала йому, тоді б він не насміхався!
- Сам дивуюся що зараз роблю!
Він сів за своє крісло взяв ручку і розписався у моїй практиці. Я і не чекала що він так легко здасться.
- Сподіваюся твоя допомога буде суттєва!
Він встав підійшов до мене нахилився, о Світлі Боги, що знову, перші два рази його не навчили...і він відчинив двері.
- Йди у зал, у мене ще справи є, як я їх закінчу то відвезу тебе у гуртожиток і заберу книгу. Без мене нікуди не ходити, за тінями не бігати, зрозуміла? Подумай добре, може щось згадаєш корисне стосовно справи, тобі потрібно відпрацювати мою доброту!
Він лукаво посміхнувся і показав на теку. Ми вийшли й направились у зал.
І ось я йшла і думала, відпрацьовувати за його доброту, яку це доброту, що я цілий тиждень працювала як проклята, каву приносила, знущання терпіла, а в кінці ще і честі мала позбутися, бо ми сильні маги й нам не можна відмовляти. Доброту його, та в гробу я доброту таку бачила! Я гнівно глянула на нього:
- Про доброту ви пожартували?
- Ні! Цілком серйозно.
Ми зайшли у святковий зал, я зупинилась, а Аргаріус пішов до якихось чоловіків.
Так, непогано було б поїсти щось, а то нічка довга, підійшла до столу із закусками, взяла якусь канапку з чимось рожевим, мм гидота, ледь проковтнула, взяла іншу:
- Цю не бери, бери ось ту!
Ксен, показав на канапку із чимось чорним, я взяла, цілу поклала у рот, так смачно.
- Дякую за пораду!
- Не має за що, шукаєш Лексіана?
Взагалі то ні, але цікаво де він подівся.
Я за прокинула голову й уважно подивилась на Ксена, так близько бачу його вперше, він із жорсткішими рисами ніж Лексіан, і у ньому відчувається щось таке, навіть не знаю як описати, ніби він альфа самець, щось тваринне, хижацьке.
О Світлі Боги, куди я попала!
Та тільки я про це подумала у нього ще й очі блиснули жовтим світлом. Волосся у нього було чорним як у більшості магів, а очі світло карі, і чомусь дивлячись на нього я згадала про короля, якого сьогодні бачила вперше, у них очі однакові й ці різкі риси обличчя, форма носу також не ідеальна як у Лексіана чи Алтеріана і губи тонкі.
- Що, подобаюсь?
Скоріше навпаки, лякаєш, подумала я.
- То де Лексіан кажеш?
- Він на сімейних суперечках!
Я взяла ще одну канапку, які вони маленькі, щоб наїстись треба штук сто з’їсти.
- Тобі самій не страшно тут знаходитись?
- Ні, привикла за три роки Академії!
Що він хоче цим сказати.
- Потанцюємо?
Ні, тільки не з тобою.
- А Лексіан не буде проти?
- А Алтеріан?
О, який поворот, а цим що він хоче сказати?
- Містер Аргаріус, не буде проти.
- Чому не буду проти?
Легкий на помині.
- Світлої ночі, містер Аргаріус!
Промовив це Ксен, а враження склалося що він побажав не Світлої ночі, а смерті в муках, вони явно недолюблювали один одного.
- І тобі Світлої Ксен! Аріленно ми йдемо уже.
І ми вийшли, а Ксен провів нас цинічним поглядом.