Розділ 17. "Темниця"

Артеріан.
Зранку я прокинувся не в настрої, вчорашня розмова з Лексіаном усе ускладнила, а здавалося що з Арі все буде просто, дівчина без магії, без впливових родичів, зв'язок з нею не принесе сюрпризів, але ж ні, вона усюди лізе, і виявляється  не поганий рунолог, і ця їхня дружба, так це назвемо з Лексіаном. Я справді уже не хлопчик, а Голова Міністерства Магії, мені по статусу слід одружитися, а влаштовувати скандали із за простої дівчини, це зіпсує мою репутацію, й суперництво з Лексіаном, він не з моєї ліги, він ще адепт. Але й відступати не хочу, бо мене тягне до Арі, справді тягне, вона цікава, й повна сюрпризів.

Направився до темниці, до вчорашнього мага, слід поговорити з ним, і ще мені не сподобалось що у Міністерстві не відомо що було, якась сутність прогулялась кабінетами й перекидала все, і в бібліотеці була, там її слід і обривається. Мої охоронці-мари засікли щось не зрозуміле, а охоронні закляття взагалі нічого не відчули та не спрацювали.

Хоть бери й сам ночуй у Міністерстві. Пройшов до камери мага, він сидів на холодному камінні у кутку, до мого приходу його ніхто не чіпляв, усі чекали моїх розпоряджень, побачивши мене він піднявся, у його очах побачив страх, він мене боявся, і явно вивчав мою біографію.

Та мені більше подобаються байки про мене які складають селяни, про мою жорстокість, силу і подвиги, під час оборони границі королівства, знали б вони що усе набагато гірше, ніж вони можуть собі представити. Я сам не люблю згадувати той період мого життя, але інакше ніяк, прояви трішки співчуття і підлеглі перестануть підкорятись і виконувати накази, не говорю уже про ворогів:

— Як тебе звати?

— Маріус Норелунг.

Він старався відповідати чітко, та я чув як тремтить його голос.

— Куди направлялась мара?

Він не хотів казати, й прокручував варіанти брехні, я читав це у його голові. Ніхто не знає про мої емпатичні здібності, мені не вигідно про них говорити, це мій великий плюс, не високий спектр сили, не знання стародавніх заклинань, а саме емпатія, бо я читаю людей і знаю їхні страхи, знаю коли вони обманюють, знаю та використовую це проти них.

— Не треба обманювати, я все одно дізнаюсь правду, ти тільки час мій згаєш й собі краще не зробиш цим.

Говорив холодно, і знав що буде далі, такі фанатики як він, краще уб'ють себе ніж зрадять своїх.

— У Міністерство.

— Що ви шукаєте?

Він мовчав, але активно шукав вихід, думав як обманути мене, думав як вибратись з камери, мабуть, підкажу йому.

— Ніяк не вибратись, і магію тут не використати, і руни також, тут магічна ізоляція, подивись кругом, камера зроблена з каміння яке поглинає енергію, чи то магічну, чи то рунну, усього роду магія. Так і мою також.

Я відчинив двері, зайшов у середину, дістав свій улюблений ніж, тонкий, але гострий, зроблений в одиничному екземплярі, він дістався мені від прадіда, який також його любив і знав його особливості.

— Маленький поріз цим ножиком, і рана не загоїться, буде кровоточити! 
— Книгу, ми книгу шукаємо!

Він панікує.

— Яку?

— Не можу сказати, він уб'є мене!

— Тільки після мене! Давай детальніше, хто він?

— Я не знаю точно що воно таке, це не я пробудив її, я тільки виконував накази!

Він правду говорив, він не знає багато, він просто пішак. Я підійшов ближче, і легким рухом наніс поріз на щоці, так я зможу краще читати його, цей ніж допомагає мені проникнути у голову, це одна з його особливостей. Я бачу картинки, їхній круг ,,Одиністів,, їх не багато, чоловік 5, але вони усі пішаки, головного не бачу, їм дали задачу поселитися у столиці, відволікти мене, відвернути увагу, і знайти книгу, стару про руни, вона потрібна, комусь, але кому і навіщо, не бачу.

Складається враження що їхній головний прорахував усе, і спеціально не показується і передає накази обережно, щоб навіть у спогадах своїх спільників не засвітитись.

Маг стоїть і не рухається, трясеться, все надіється що виживе, наївний.

Говорити з ним не має сенсу, я дізнався все що він знає, тому виходжу і даю знак стородам щоб покінчили з ним.

Так, стає все цікавіше, треба книгу знайти швидше них і головного їхнього, який має знати про ту сутність, а потім і саму сутність, так, великий клубок виходить.

Але спершу бал, а завтра приступлю до пошуків, ні книгу сьогодні, віддам наказ перерити бібліотеку.

* * *

Я підійшов до приймальні й вловив думки Лексіана, його симпатію до Арі, він що поцілував її? Думка про це мене розлютила, увірвався в приймальню, подивився на Лексіана, на Аріленну краще не дивитимусь, а то ще приб'ю.

Лексіан поводитися як завжди, задиркувато і нахабно, що сказати — родина, і побити його не можна, лінь потім перед його батьком роз'яснятися і що я йому поясню, що Лексіан поцілував мою тимчасову помічницю-практикантку і я розлютився так що від гамселив свого молодшого троюрідного брата, смішно. Але найбільше мене розлютило навіть не те що він поцілував її, а те що вона нічого не зробила щоб відштовхнути його, отже не проти. А мене вчора відштовхнула метрів на три, так, образливо якось стало.

Я сперечався з Лексіаном, а Арі стояла з боку нього і мовчала, і краще б вона надалі мовчала :

— Ми просто обідати, не треба так злитися!

Що? І справді чого я так злюся, мене ще більше розізлила вся ця ситуація, і те що я маг, який завжди тримає свої емоції під контролем, зараз відверто зривався, і мене аж трясло від люті, так треба заспокоїтись.

Пішов у свій кабінет сів за крісло і намагався взяти себе у руки, треба щось випити, для початку кави.

Тільки я про це подумав зайшла Аріленна з кавою:

— Містер Аргаріус, принесла вам каву, як бачите я виконую свої обов'язки практикантки, і скарг на мене не було, сьогодні останній день і він добігає кінця, документи про практику ви мені передасте чи особисто ректорові? І може натякнете яке ваше рішення?