Розділ 8. " Розмова з королем"

Аргаріус

Я прокинувся, надворі тільки світало, але я мав вирушати до палацу. Збори почнуться рано, треба встигнути добратись. Перед виходом зайшов до Арі, вона мирно спала, не хотів її залишати, хотів почекати поки прокинеться, щоби точно переконатись, що все добре, але залишитися не міг. Не можу сидіти склавши руки, треба діяти.

Я під’їхав до палацу, який знаходився не в центрі столиці, як Міністерство, а навпаки на глибокій окраїні. Мене завжди це дивувало. Хто вирішив збудувати таку величну споруду у такій глушині? І чому Каасени продовж трьох сотень років продовжують жити та правити тут? Це ж не зручно всім. А наприклад не побудують новий палац, у центрі столиці?

Але відповідей не має. А споруда та навколишній ландшафт вражав своїми протиріччями. З однієї сторони прірва, і до низу падати дуже довго, в низу море, бурхливе, не спокійне, неприродного зеленого кольору... З іншої сторони лабіринт з тисів, вони давно уже тут ростуть, і ще довго проживуть після нас. 

Тис ще називають деревом смерті з кількох причин: по-перше, воно дуже довго живе, понад п'ять тисяч років, дерево міцне настільки, що навіть пролежавши у болоті кілька сотень років, воно не гнатиме, не пошкодиться, а буде цілком пригідне до використання. По-друге, воно отруйне, ягоди, що родяться — ні, а от сама деревина — так. 

Наскільки я знаю колись тут був не лабіринт із тисів штучно вистрижених, а цілий гай, тут збиралися жерці старої релігії для своїх ритуалів.

Я зайшов всередину, пройшов до залу зборів, сів на своє місце, усі вже сиділи, тільки короля не було, він завжди змушує чекати. Усі сиділи мовчки, навіть не перешіптувались, бо знали у палаці, навіть стіни мають вуха. Нарешті прийшов король Іренарх Каасен третій — злий, це відчувалось. Навіть повітря стало важчим, і звісно очі короля час від часу світились, що є поганим знаком. Усі це відмітили, а дехто аж встиснувся у крісло. Король обвів усіх поглядом, зупинив на мені, сів за своє королівське крісло, і почалось: перший радник почав читати основні проблеми й питання, які треба розглянути.
Але мене це зовсім не цікавило. Я думав, що мені скаже король... Збори завершились, усі вийшли, я продовжував сидіти, як і Каасен:

— Напади мар на Академію, на моїх людей магів, але найцікавіше — напад одиністів? Я все перелічив чи щось забув?

— Розгулювання мари вулицями столиці, як результат випито дві дівчини.

— Вони мене не цікавлять, вони простолюдини, а смерть дівчини магічки в Академії — інша справа. Вона була гарною партією для Ксена. Доведеться тепер підшукати нову.

— Пропонуєте мені зайнятись цим?

— Ні що ти, ти й зі своїми обов'язками не даєш ради. У столиці бардак, мари, одиністи , яка їхня причина нападу, не думаю що через Ксена?

Я занервував, але продовжував спокійно дивитись на короля. Невже він все знає?

— Бардак, тому що ніхто не знає, як з ними боротися, наша магія не впливає на них!

— Звісно не впливає, руни використовують зовсім інші магічні потоки, які нам магам не доступні!

— Тоді, як перший король Каасен переміг?

— Ти за цим прийшов? Я скажу тобі, тільки після того, як ти розкажеш мені хто така Аріленна Аріас, чому вона майже у кожному випадку є? Я слухаю!

Я не знав, що казати, мені стало страшно за Арі.

— Вона проста дівчина, без магії, роду, і не причетна до мар та одиністів , це все випадковості!

— Справді, тоді чому ти це приховав, чому у твоїх звітах її ім'я не має?

Це кінець, він все знає...

Відчинились двері, зайшла королева з Ксеном. І шанси вийти звідси живим зникли…

Я підійшов до королеви, поцілував руку, схилив голову, як того вимагає етикет. Знову сів на своє місце, щоби чекати дива...

Ксен виглядав як завжди: з чудовим настроєм, з іронічною посмішкою на губах. Він привітався з королем належним чином і також присів, а королева підійшла до Каасена обняла та залишилась стояти біля нього.

— Люба, Веліндо, може ти допоможеш з'ясувати хто така Аріленна?!

— Звісно допоможу, я саме про неї з Ксеном розмовляла, і дізналась багато цікавого.

— Стає все цікавіше, може поділишся?

— Аріленна — наречена Лексіана, і тому так опікається, і Аргаріусом і Ксеном і Орисом, а ще, ти не повіриш, приглянулася усім чотирьом.

— Справді повірити важко... Дівчини без магії, з селянської родини?

Каасен спеціально вжив слово без магії, а не магічка, хотів щоби королева підтвердила його підозри. Усі дивились на королеву, чекали вердикту…

— Так, проста дівчина без магії.

Я повірити не міг, Велінда не могла помилитись, тоді чому? Я подивився на Ксена, він був дуже спокійний, навіть занадто...

— Королю, тепер ви знаєте правду, може поділитесь і своєю правдою? — але виконувати свою ж умову він не став, і не приховуючи свою досаду король без слів вийшов.

Королева підійшла до мене, посміхнулась, хоч й була не молода, але приваблива, темно-руде, кучеряве волосся, повні губи, замасковані, але все одно ледь помітні, веснянки.

— Світлого дня, містере Аргаріус.

Вона також вийшла, ми з Ксеном мовчки перезирнулися, але не сказали один одному ні слова, хоч було дуже цікаво почути, що Ксен знає.