Розділ 6. "Проблеми за проблемами"

Алтеріан
Через хвилин п'ятнадцять, після від’їзду моїх гостей спрацювала сигналізація, за дві вулиці від мене. Погане передчуття захопило мене, бо вони ще не доїхали — це я знав точно. Дорога від мене до гуртожитку займає тридцять хвилин. Я довго не думав, просто вибіг на вулицю і рушив туди.
Перше, що побачив — це Аріленну на руках Лексіана. Вона була розтріпана, уся в крові та без свідомості. Я підбіг забрав її у Лексіана, перевірив чи все з нею гаразд. Все добре, я заспокоївся і вже тоді оглянув все довкола.

— Що сталося? Що з Ксеном? — Ксен також був весь в крові, сорочка розстебнута і рвана, хоч живий, але виглядав не дуже.

— На нас напали одиністи!— роз'яснив Лексіан.

— За хвилини дві тут буде патруль, Аріленну краще забрати!— промовив я.

Більше роз'яснень від хлопців мені не потрібно, подальший розвиток, я й так знаю.

— Так, забирай до себе, ми тут розберемось і прийдемо.

Я магічно прискорив свій рух, щоби швидше добратись додому, і вулицю обрав обхідну, так щоби не зіткнутись з патрулем. Не потрібно, щоби вони знали про Арі, щоби хтось дізнався причину нападу одиністів.

В дома я був за п'ять хвилин, зайшов у спальню для гостей, поклав Арі на ліжко, прийшла моя економка:

— Приведіть дівчину в порядок.

Вона мовчки почала знімати з неї плащ, потім чоботи. Я не зміг піти, не хотів залишати без нагляду, тому зайшов у ванну набрав води, взяв рушник, присів на край ліжка. Економка вправно перевдягла Арі у спальну сорочку, а я намочив рушник і почав змивати з рук кров, потім з обличчя, з шиї.
Рану на руці обробив спеціальним настоєм. 

Арі, навіть не рухнулась, вона була зовсім без сил, і я не знав як допомогти… Я б поділився своєю силою, але як, вона не така як я, не магічка, тому це виключається.

Їй потрібений час, поспати, відпочити, і все прийде в норму.
Економка закінчила роботу та вийшла. А я сидів і продовжував безпорадно дивитись на її бліде обличчя. Я був злий на себе, що не вберіг, і на Лексіана з хлопцями, що не захистили, на одиністів, що посміли напасти, на Каасенів, що зав'язали цю війну, та на всіх… Я був готовий убивати всіх і вся, адже був лютий, але найбільше мені дошкуляв не гнів, а відчуття безпорадності, бо не міг допомогти тій, яка означала так багато для мене.

Я не знаю що робити, одиністи вціліли й знову заховалися, знову нападуть, знову захочуть забрати її, вони не заспокояться.

— Аргаріусе, як вона? — всі в повному складі..
— Слабка, руни забрали всі сили, потрібно тепер чекати, коли відновляться, але жити буде.

Ксен перемінився, чи це я перехвилювався, він присів на край ліжка протилежний від мене, взяв Арі за руку.

— Вона врятувала мене, зашкодила собі, віддала усю енергію... — він замовчав, і був інший, не жартував, не іронізував, був серйозний та щирий, я його таким ніколи не бачив.

— Та вона усіх нас врятувала. Виходить ми вразливі, а для одиністів — легка мішень, окрім Лексіана, на нього їхня магія не діє.

Орис також підійшов до Арі та погладив щоку, тут Лексіан і не витримав.

— Усе сказали? А тепер відійдіть від моєї нареченої, досить її гладити.

Я піднявся і вийшов з кімнати, рушив до кабінету, усі пішли за мною.

— Тепер детально перекажіть події.

Лексіан сів на крісло напроти мене і був серйозний. Чомусь мені здалося, що він подорослішав, що уже не має студента-випускника, веселого та безтурботного.

— Ми їхали у твоєму екіпажі, розмовляли, і відмічу, що Арі відчула їхнє приближення. Їх було троє, усі жерці й наділені магією рун. Вони направили удар на екіпаж. Візник — не вижив, як і коні. Ми завдяки магічним щитам не постраждали.
Ми утворили магічний контур, і думали, що це робота мари. І були здивовані, коли троє чоловіків стали біля контуру і почали диктувати нам свої умови. Говорив тільки один з них, він же навіть у бій не вступав. Сказав, щоби ми відступили, що їм потрібна Аріленна, і якщо ми її віддамо, то нас не чіплятимуть.
Ми звісно відмовили, тоді вони з легкістю перейшли через наш найсильніший магічний контур, який би витримав напад десяток магів.
Короче кажучи, без Аріленни ми були б трупами, бо наша магія не спричиняє їм навіть дискомфорту. І тут у мене питання, як Каасени їх перемогли?

Усі подивились на Ксена.

— Я не знаю, я не вчив історію, і до недавнього часу не цікавився старою релігією, чи одиністами.

— Як не дивно, я також не знаю. Я знав, що наша магія не спричиняє їм шкоди, чув, але сам не зіштовхувався і думав, що це в минулому. А взагалі, жреці наділених такою силою я не знищував, мар — так, інших одиністів — так, але вони були слабкими, тому я з легкістю з ними міг впоратись.

Після моїх слів наступила тиша, більше ніхто не говорив, усі думали. Аж поки не пролунав тихий сміх Ориса.

— Кумедно, Ксене, міг би й більше знати про своїх родичів! — Ксен промовчав, уперше, мабуть, за своє життя.

— Так, це треба вияснити, якнайшвидше. Лексіан, ще розкажи, що ви патрулю казали!

— Усе, що було, крім Аріленни, звісно. Сказали, що причина їхнього нападу, мабуть, Ксен, як родич короля, це найбільш реалістична причина.

— Логічно. Орис, а який у них магічний резерв?

— Більший, ніж в Аріленни, яскравіший. А якщо таких, як вони багато, якщо вони ховалися увесь час? Як нам їх знищити, і захистити Аріленну?

Ніхто не знав відповіді, тому усі мовчали.

— Потрібно більше інформації, дізнатися, як Каасенам вдалось перемогти, тільки боюсь інформація з підручників не допоможе.

— Я здогадуюсь, як мої родичі перемогли... Хитрістю! Добре, що завтра вихідні в Академії, пора навідатись до палацу.

— Добре, постарайся щось дізнатися, я також збирався у палац, важливі переговори з королем і радниками. Заодно й поговорю про сьогоднішній інцидент. Дізнаюся, чому король мовчить, і ніяк не реагує на події в місті.

— Мені також цікаво: чому?