Розділ 5. "Напад Одиністів"

Аріленна

Я, Лексіан, Орис, Ксен разом поверталися до гуртожитку в екіпажі Аргаріуса, вулиці були пустими. Після нападів мар ніхто не ризикує гуляти о пізній годині. Лексіан тримав мене за руку і час від часу ніжно дивився. Я відмітила, що між ним теперішнім і хлопцем, яким він був, коли ми тільки познайомились, не залишилось нічого спільного. Я переважно, навіть забуваю, що він маг, і починаю сприймати, як рівню собі, точніше навпаки, наче я рівня...
 
Хлопці про щось почали голосно сперечалися і я прислухалася:

— Ксене, зрозумій, це серйозно, ти маєш дізнатися все про неї. Я відчуваю, що нам це допоможе. Ми, як мінімум, зрозуміємо, як допомогти Аріленні. Чого чекати далі, яких змін!!

— Лексіане, це не так просто, я не можу заявитись у палац і розпитувати усіх про леді Летисію. Зрозумій, її ім'я табу у палаці, король не дозволяє говорити про неї через те що любив, а королева із ревнощів. Та вона озвіріє, коли дізнається, що я хоч одного слугу запитав про Летисію.

— То замітай сліди, Ксене, ти ж маг.

— Та що ти кажеш, Орисе, може ти забув, хто королева. Чи що король зробить зі мною, коли почує брехню?

— А чим така небезпечна королева? — я запитала саме це, бо цікаво стало, Ксен сказав про неї дуже вагомо.

— Аріленно, ти зовсім нічого не знаєш про Каасенів?

— Вибач, Ксене, але я не дуже цікавилася сімейним життям короля.

— Дивно, а я завжди думав, що простолюдини обожнюють обмивати кісточки королю з королевою! — я навіть не образилася, якось звикла до цих іронічних випадів Ксена, і просто чекала коли він продовжить.

— Королева має рідкісний дар, і дуже не вигідний для короля й всього оточення. Вона брехню за кілометр відчуває.

— То навіщо король з нею одружився?

— А у нього вибору не було, після інциденту з леді Летисією, йому потрібно було терміново одружитися, щоби припинити плітки, і зміцнити не тільки свій статус, як монарха, а й кордони королівства. Королева — рідна сестра короля Аланії, Зіандра, вона сильний маг, і носій дару правди.

— Ого, а я і не знала! А як вони одружилися, де познайомились? — на мене усі троє подивились, але промовчали, а Лексіан неохоче відповів.

— Арі, це політика, для двох королівств це вигідний союз, ніякої історії кохання не було, тільки вигідні двосторонні домовленості.

— Сумно!

— Нормально, усі високопоставлені особи так одружуються. Кохання — це розкіш, яку можуть собі дозволити тільки простолюдини...

Після цих слів Ксена, мені стало не зручно. Дарма я погодилася на пропозицію Лексіана, його сім'я ніколи мене не прийме, і цей шлюб тільки зашкодить йому.

— Ксен перебільшує, Аріленно, усе не так запущено, і шлюби засновані на коханні бувають, рідко, але є.

Лексіан хотів мене підбадьорити, але вираз Ксена означав протилежне. Орис злісно подивився на Ксена, а Ксен махнув рукою і відвернувся до вікна. Орис продовжив думку Ксена.

— Згадаємо знову таки короля і леді Летисію, вони любили один одного й одружились якби, не відкрилась правда про походження леді.

— А я не така впевнена, що їхнє кохання справжнє…

— Звідки така інформація, Арі? Ти ж сама казала, що нічого не знаєш про...

— Аріленна, Ксене, для тебе Аріленна!

Я не звернула на випад Лексіана уваги, і продовжила свою думку.

— Ксене, я справді не знаю, просто якщо коштовний гарнітур із Міністерства належав леді Летисії…

— То що? Що за руни на ньому?

— На сережках руна, яка дозволяє маніпулювати людьми, вона може навіть нав'язувати кохання. А на кольє руна, яка вказує, що її носій вірний своєму роду, сім'ї, народу.

— Тоді виходить...

— Лексіане, я не буду нічого стверджувати, просто...

Я замовчала, бо мені раптово стало холодно та страшно...

— Що таке, Арі?

— Я, я... стало холодно і..

А далі наш екіпаж перекотився по дорозі кілька раз. Я боляче вдарилась головою, також кілька раз, і мабуть, відключилась, бо прийшла до тями уже на дворі. Екіпаж розлетівся на куски. Я лежала на холодній землі, наді мною схилився Лексіан і щось шепотів. Мені стало краще, мабуть, закляття якесь...

Він допоміг мені встати, болю я більше не відчувала, озирнулася, Ксен з Орисом також були цілі, вони стояли й утворювали захисний контур, Лексіан приєднався до них.

Я ніяк не могла зрозуміти, що сталося.

— Лексіане, що це було?

— Напад мари, вона зараз повернеться, але не хвилюйся, ми впораємося! — не встиг він договорити, як затріщав захисний контур. Троє магів згуртувались і стали переді мною.

А я маленька зовсім, і через них нічого не бачила, зовсім не бачила, що там.

— Відступіть, і не постраждаєте! — мари говорять? Бути не може!! Я маю це побачити, тому встала навшпиньки й заглянула за плече Лексіана.

— Ви нам не потрібні, відступіть! — за контуром стояло троє чоловіків, а не мари, вони ж і розмовляли. Чоловіки одягнені у дивний одяг, переважно світло-сірих тонів, із довгим сивим волоссям.

Дивно, якщо ми їм не потрібні, то навіщо напали на нас?

— Ми не відступимо! — відповів Лексіан дуже серйозно.

Його голос навіть перемінився, і сам він був напружений, готувався до нападу чи захисту?

— Ви старі справді думаєте, що впораєтесь з нами? — Ксен, то Ксен...

Контур знову затріщав, а чоловіки без зусиль пройшли крізь нього. Не знищили його, а просто пройшли, так наче його і не було. Це дивно, на таке ніхто не здатний, окрім... магії рун. Це ,,одиністи,, — мене ніби струмом вдарило. Це вони, справжні, посеред столиці.

Вони явилися особисто, не за допомогою мар, але навіщо?!

Поки я схвильовано перебирала варіанти, хлопці не стояли на місці, вони один за одним створювали бойові закляття й атакували ,,одиністів,, та безрезультатно. Вони не причиняли їм шкоди.

— Ваша магія не спричинить їм шкоди, ви марно стараєтесь, і тільки спустошите свій резерв.