Розділ 3. "Коштовний гарнітур"

Аріленна

Я лежала на дивані, почувала себе паршиво, дико хотілося їсти... Ледве піднялась, адже валятися на дивані якось не хотілось, особливо перед Аргаріусом та й Лексіан хвилювався. Я помітила двері... Чомусь мене вабило до них, якийсь неозвучений поклик виникав всередині. Коли Аргаріус розповів, що там предмети з того кабінету, куди хотіла потрапити тінь, мені стало страшно та цікаво водночас.

Я зайшла, озирнулася, помітила коштовний гарнітур, до якого входили сережки й кольє. Вся моя увага зосередилася на них, коштовне каміння світло-рожевого кольору неприродно блиснуло. Я навіть не зрозуміла, як підійшла і взяла у руку маленьку сережку із білого золота, у формі квітки та з розписом маленьких рожевих камінців. Я придивилася, і чітко побачила, що камінці викладені не у довільному порядку, вони вимальовували руну Лагуз.

Це руна цілющої магії, руна чаклунства. За допомогою Лагуз можна вплинути на інших людей. Лагуз пов'язана з любов'ю, тому що вона — половинка Еваз — символу партнерства та шлюбу.

Я кілька раз кліпнула, взяла другу сережку. На ній, як і на першій я чітко бачила, як із камінців силовою лінією вимальовувалася руна Лагуз.

Чи це мені руни бачаться усюди, чи це мені так щастить, що не візьму у руки так воно одразу із рунами пов'язане? Або є ще якийсь варіант, що мені не відомий. Мене це починало лякати.

Я взяла кольє, може з ним все в порядку? Але не з моїм то щастям...

На кольє, як і на сережках рожевими камінцями була виведена руна Отила.

Руна пов'язана зі спадкоємством матеріального стану та прав на нього. Це руна таїнства землі, яку обробляли, за яку готові віддати життя. Це руна Одіна, вона втілює вірність землі, роду, країні. Вона говорить про замкнуту територію про її безпеку й захищеність.

Я ще раз прокрутила у голові значення рун, незвичне поєднання. Лагуз на сережках вказує на те що жінка, яка це носила впливала на оточуючих і навіть маніпулювала ними, а Отила на кольє вказує на високе походження, на вірність своєму роду та народу, і мені стало страх, як цікаво:

— Кому це належало? — Аргаріус хвилину думав і нарешті відповів.

— Точно ніхто не знає, цей гарнітур передали сюди для дослідження з метою повторити його рунічну магію, це персональний амулет, ніхто інший його носити не може... Але є теорія, що він належав леді Летисії. 

— Думаєш, це правда? — Лексіан також стояв біля мене, і з висоти свого росту дивився на гарнітур.

А я тримала його та все більше переконувалася, що це справжній амулет, який досі наділений силою. Не знаю як, але я відчувала це на підсвідомому рівні.

— Щось дуже часто останнім часом згадується леді Летисія... — озвучив Лексіан думку, яка виникла у всіх трьох.

— Так, але джерел, де можна було щось про неї дізнатись немає...

— Є король.

— Геніально, Лексіане, може ти й сходиш до нього? Попліткуєте, вип'єте, заодно і розпитаєш!

З іронією в Аргаріуса все в порядку, це я одразу помітила ще при першій нашій розмові. Цікаво, а він колись буває хорошим, м'яким? Чи тільки колючим!

— Аріленно, ти, мабуть, голодна, після того, як витратила скільки енергії!— я мовчала, а от Лексіан був явно в ударі.

— Аргаріусе, про свою наречену я можу сам попіклуватись! — Він зробив наголос на слові наречена, і мені це не дуже сподобалось, бо Аргаріус нічого такого не сказав.

— Та що ти кажеш, і що ти зробиш: прокрадешся у трапезну та вкрадеш щось із недоїдків, бо ресторації о другій ночі вже закриті? — Лексіан був лютий, і явно хотів відповісти щось образливе, але не встиг.

— Припиніть сваритись, я не голодна...

Але мій живіт мене видав характерним звуком. Як не зручно, я дивилася на килим, такий цікавий малюнок..

— Так, Лексіане, досить, їдьмо до мене, повечеряємо. Я до речі також голодний, і розмова є.

Ніхто більше нічого не промовив, Аргаріус вийшов і впевненими кроками пішов на вихід. Мене Лексіан пропустив у перед і ми пішли за Аргаріусом. Дорога минала мовчки, усі думали про своє. Доїхали ми швидко, пройшли в знайому мені кімнату, з накритим столом на три персони. Цікаво, а як слуги у домі все знають?

Аргаріус зустрів мій зацікавлений погляд і ніби знав про що я думаю. Вінагадково хмикнув, я розшифрувала це як (я ж маг).

Ми присіли, одразу нам подали гарячий суп, незрозумілої для мене консистенції, кремового кольору, чи може це не суп, а пюре? Я не розпитувала, не хотіла видати своє невігластво. Попробувала, на смак так собі, важко зрозуміти що це, може подадуть щось смачніше:

— Не подобається?— Аргаріусу з Лексіаном було до вподоби.

Я повела плечима, не хотіла казати правду.

— А що тут? Такий цікавий смак. — Відповів Лексіан.

— Тут багато інгредієнтів: морепродукти й гриби, листки водоростей, одним словом дуже корисно, і швидко відновлює сили.

Я подумала та вирішила, що треба їсти. Зайшли слуги й доклали ще два дві порції супу. Я мовчки їла та думала, що це з ними, невже так пізно гості прийдуть. Не встигла я й суп з'їсти, як зайшов Ксен з Орисом:

— Світлої ночі! — хором привіталися хлопці.

— Аріленно! — Орис галантно кивнув мені головою, як годиться у присутності леді, а Ксен просто усівся і взявся за їжу.

— Розказуйте! — скомандував Аргаріус.

— Ще один напад. На командира гвардії Олеануса Шармиль.

— Живий? — якось так спокійно запитав Аргаріус. Які ж безсердечні ці маги..

— Як не дивно, але так, живий... Вчасно спрацювала магічна сигналізація, ідея досить не погана.

— Що за сигналізація?— я нічого не розумію, бо мар засікти не можна. 
Мені відповів Орис.

— Дуже цікава, сам Аргаріус розробляв, її включає маг на якого напали, і доки мара в ауті, тобто сам маг може прогнати мару. Ну ти вже в курсі. За той час прилітає спеціальний патруль магів, і разом вони добивають мару. Як тобі?

— Я вражена, справді...

— Ми також, сьогодні я з Ксеном відпрацьовували свою зміну у патрулі..