Пролог

Є речі, які входять у наше життя непомітно.
Спочатку ми самі впускаємо їх у свої ранки, вечори, короткі перерви між справами, у хвилини очікування і навіть у ті моменти, коли поруч сидить людина, з якою нам насправді хотілося б поговорити. Ми переконуємо себе, що це лише кілька хвилин, просто спосіб відпочити, звичайна цікавість, маленька звичка, без якої цілком можна обійтися.
А потім одного дня помічаємо, що вже не ми вирішуємо, коли зупинитися.
Люсі теж колись думала, що чудово контролює своє життя.
Вона могла відкласти телефон, коли захоче.
Могла не заходити в соціальні мережі цілий день.
Могла просто посидіти в тиші, поговорити з близькими, прогулятися містом, подивитися на небо, послухати річку.
Принаймні їй так здавалося.
Проте життя рідко забирає в нас щось одразу. Воно дозволяє звикнути. Спочатку до маленького екрана, потім до нескінченної стрічки, потім до чужих історій, які раптом стають цікавішими за власну.
Люсі гортала відео, не замислюючись, скільки їх уже переглянула.
Відкривала повідомлення, навіть коли ніхто не писав.
Заглядала в соціальні мережі перед сном, хоча очі вже боліли від втоми.
Іноді вона сміялася з чужих жартів, сидячи зовсім одна.
Іноді переживала за людей, яких ніколи не зустрічала.
Іноді знала, що відбувається в житті сотень незнайомців, але не помічала, як змінюється життя тих, хто перебував поруч із нею.
Дивно, правда?
Ми можемо витратити години на те, щоб дізнатися, чим сьогодні займалася людина за тисячі кілометрів від нас, і водночас не помітити, що хтось близький давно перестав розповідати нам про своє життя.
Можемо пам'ятати чужі обличчя, чужі слова, чужі історії, але забути подивитися в очі тому, хто чекає нашої уваги.
Люсі ще не знала, що одного дня її телефон перестане бути дверима у світ.
Він стане звичайним шматком скла, який більше нічого їй не покаже.
І тоді перед нею відкриється інший світ — без сповіщень, без лайків, без нескінченної стрічки, без можливості сховатися від тиші одним рухом пальця.
Світ, у якому не можна буде просто перегорнути неприємний момент.
Світ, у якому доведеться дивитися навколо.
Слухати, говорити, пам'ятати.
І нарешті помічати те, повз що вона так довго проходила, не піднімаючи очей від екрана.
Бо іноді, щоб зрозуміти, що насправді для тебе важливе, потрібно на мить втратити те, без чого ти вже не уявляєш свого життя.
А Люсі мала втратити не лише інтернет.
Їй доведеться заново знайти себе.

"Те на чому ти концентруєш увагу сьогодні, стане твоїм життям завтра!" Так Люсі ще не розуміла що  означають ці слова, однак зовсім скоро їй потрібно було їх зрозуміти.