Розділ сімнадцятий

Вже цього ранку десь о восьмій до нас завітали вчорашні знайомі.
Алістер та Ірен стояли біля наших дверей, Ірен стояв із шикарним букетом білих лілій та упевнено посміхався, Алістер же дивився на свого друга як на ідіота.
Це я побачила зі свого вікна, що виходить прямо на двері, зручно, як на мене.
- І хто вони такі? - спитав Тімс, що теж зазирав зі мною у вікно.
- Вчорашні знайомі, тільки що вони тут забули я не знаю - сказала я й закрила вікно шторкою.
Саме вікно було маленьке, типу дзеркало, з червоними шторами, що ледь-ледь пропускали сонячне світло. 
- Тоді пішли й виженем їх! - бадьоро сказав Тімс й підлетів ближче до мене.
- Ага, їх виженеш, один із них учорашній кавалер Алісії. - я
- О, це той із букетом? - здогадався Тімс.
- Ага, а інший хотів аби я працювала на нього найманцем - я
- Ого, не кожному таке пропонують, особливо у перший день знайомства - Тімс.
- Я не погодилася - відповіла я, а Тім посміхнувся ще ширше.
- І правильно, нащо воно тобі? - знизив плечима він, а я почула шум у низу.
- Здається Алісія також їх побачила. - тільки сказала я як у мої двері постукали.
- Дорогенька, ти тут? - дзвінко запитала жінка.
- Мене нема - сказала ліниво я й знову закуталася у ковдру.
- До нас прийшли Ірен та Алістер, вони хочуть тебе бачити - насправді, чому прийшов Алістер я трохи розуміла, хоча й були сумніви, але що Ірен прийшов по мене? Здається Алістеру просто потрібен був білет сюди.
- Не хочу! - сказала різко я й заплющила очі.
- Але, сонечко... - вже сумніше сказала Алісія та, здається, пішла у низ.
- Так не хочеш їх бачити? - спитав Тімс
- Нікого не хочу бачити... - настрій був зовсім поганим, чи то тому що я так рано встала, чи через увесь цей шум.
- Зовсім нікого? - Тімс
- Ну ти, звичайно, можеш лишитися - сказала я, а Тімс підлетів до мене.
- Тоді, як що до історій? - весело сказав чоловічок та присів біля мене на ліжко.
Історії  і в правду були цікаві: різні міти, казки й просто веселі ситуації я уявляла у себе в голові. Тімс і далі продовжив розповідати історії, а сон брав своє.

Pov. Автор.
Тімс не довго ще розказував свої історії, просто помітив що Маргарет спить, тому просто посміхнувся та поправивши ковдру вилетів у коридор.
"Треба ж побачити що то за люди"

Так Тімс і опинився на першому поверсі.
Картина була доволі цікава:
Алісія фліртувала з Ірен, або навпаки, тут не зовсім ясно, Алістер же просто сидів поруч та нудьгував, трохи буркотівши собі під ніс.
Алістер Тімсу зовсім не сподобався, виглядав наче звичайнісінький лиходій з історій для дітей, тому було вирішено слідкувати за ним та трохи показати йому усі барви життя, в цьому допоміг домовик:
Зав'язані шнурки Алістер, чесно кажучи, не очікував, тому мало не впав. На це звернули увагу дві інші особи у кімнаті.
- Все добре? Не забилися? - спитала Алісія.
- Та усе в порядку - спокійно відповів Алістер та розв'язавши шнурівки між собою пішов на другий поверх.
Там же на нього чекали комарі, ті самі яких прибрав Тімс. Наче скажені вони напали на чоловіка, той же відбивався від них як міг, мабуть трохи забув про магію.
- Та що ж таке! - шепітом промовив Алістер.
"Це ще початок" - просміявся крізь себе Тімс та продовжив справу.
Несподівано, як для Алістера так і для двох розбишак у відкрите вікно прилетів ворон. Каркнувши так, що почули аж на першому поверсі.
Перелякавшись Алістер перехрестився та пішов далі, видно шукати Марго.
- Треба щось придумати! - злився на себе Тімс, саме у потрібний момент мізки перестали працювати.
- Давай но, я на нього щурів? - спитав у спільника домовик
- Хіба вони тут є? - Тімс
- Ну Толік та Женічка - перерахував домовик усіх знайомих йому щурів.
- Краще я зроблю так - сказав Тімс та махнувши рукою зі стелі почали падати іскри.
- Що за? - сказав чоловік та на нього побігли десь зо сорок щурів та пацюків.
- Яке слабеньке заклинання - сказав чоловік та махнув рукою, але щури не зникли. - Якого...
- Ха! Думаєш мене можна так легко здолати? Уся академія тремтіла від мене! - зло посміхнувся Тімс.
Тим часом пацюки почали залазити чоловіку під одяг, тут уже він згадав про магію та щось пробуркотівши пацюки зникли.
- І хто ж тут грається? - спитав дивлячись по бокам Алістер.
- А хай йому! - Тімс.
- Що таке, не робиться діло? - посміхнувся домовик.
- Та як воно тут зробиться? Це ж не студенти! - похмурнішав Тімс.
- А ти диви - сказавши це домовик махнув рукою, у коридорі з'явилися бджоли.
- А звідки вони? - здивувався Тімс
- Таки з дерева сусіднього - спокійно промовив домовик та продовжив свою справу.
Бджоли налетіли на Алістера, той почав захищатися та махати руками. Так непомітно домовик запихнув чоловіка у ванну, де з душу на нього полилася вода, бджоли уже зникли, а чоловік стояв увесь мокрий.
- Та!... - почулася лайка.
- Який не вихований! - обурився домовик - на тобі! -  Зі стелі трохи посипалося штукатурки, піднявши голову на чоловіка впав шматок стелі. Звичайно він не сильно постраждав, але болісно йому було, ще й вигляд він мав кумедний.
Трохи червоне обличчя, мокре волосся та увесь білий від штукатурки, ще й шишка на лобі, зле обличчя лише доповнювало образ.

Два бешкетники сміялися від його вигляду десь у кутку, аби не почули.
Чоловік лише видихнув та пішов у низ.
- От і все! Дякую за працю! - сказав Тімс та потиснув руку домовику, або чорне дещо, що нагадувало руку.
- Завжди радий! - відповів йому домовик із посмішкою та зник.
Далі Тімс тихо й непомітно спустився на перший поверх де Алісія трохи занепокоєнно бігала навколо Алістера, а його друг, судячи з його вигляду, помирав зі сміху намагаючись не привертати увагу.
- І як тебе так? - просміявшись спитав Ірен
- Не питай... - лише сказав Алістер
- Невже та дівчинка? - Ірен
- Та вона й не чаклувала ніколи! - заперечила Алісія - Може домовик? 
- У вас тут й домовик є? - Ірен
- Звичайно, дім то не мій, друга мого, завжди чимось зайнятий, а у домі то потрібно підтримувати чистоту? От і завів. - розповіла  Алісія.
- Ну, тоді напевно й справді домовик, тільки нащо це йому? - Ірен
- Можливо не хотів аби Маргарет турбували? Він завжди про неї піклувався. - розмірковувала Алісія в голос.
- Не знаю хто це був, але здається нам тут не дуже раді. - сказав Алістер трохи відмившись від бруду.
- Ну, думаю ви занадто рано прийшли, Марго тільки на світанку лягла спати - відповіла Алісія - якщо хочете, можемо домовитися про зустріч - додала свою ідею Алісія.
- Та ні, думаю й цього досить. - сказав Алістер й звідкілясь доставши ручку й папір щось написав. - Ось, віддасте це Марго коли прокинеться. - сказавши це він відав листа Алісії та взявши свого друга за шиворіт вони вийшли з будинку.
- Ну добре... - сказала Алісія трохи приголомшливо та пішла до Марго у кімнату.