Розділ п'ятнадцятий

До Алісії я дібралася швидко, так же швидко хотіла дібратися до дому, але трохи не вийшло. Потрібно було розбиратися з магічною поліцією, або як її називають магіки "МООтМЗ":
Магічне
Об'єднання
Охорони 
та 
Магічних
Знаків

Хто придумує такі абревіатури та назви я не знаю, та й знати якось не хотілось.

Якимось чином все виросло у те що зараз ми сиділи у відділі та Алісія писала заяву.
Як же все довго йде.

- Ще щось? - дописавши спитала жінка у поліції.
- Ні, цього достатньо, як щось з'явиться ми повідомимо. - сказав чоловік й ми пішли звідти.
Спускавшись сходами на вулицю ми помітили дві фігури.

Що ж.

- А давайте підемо через парк? Скоротимо шлях? - сказала я впізнавши фігури.
Алісія дивно на мене подивилася, а потім на дві фігури.
- Ні, пішли - вона була без настрою, ну воно то й зрозуміло, після усього.
- Вітаю панянки - з посмішкою привітав нас Ірен та зненацька у його руці з'явився маленький букетик, хоча може й маленький але достатньо гарний та яскравий.

Алісія трохи шокована подивилася на букетик та посміхнулася.
- Вітаю, чи ми знайомі? - спитала Алісія прийнявши букет.
- З вами, нажаль ще ні, але ось із дівчинкою сьогодні уже бачились - подивився уже на мене чоловік.
Алісія виразно на мене подивилася я ж відвела погляд, а що мені їй казати? Про те як я з бандою злодюжок рятувала тварин у клітках? Чи може що усі гроші я відала тим злодюшкам? О чі може як я пішла у ліс за птахою-скелетом? А ще було б краще розповісти про те що я була "шпигункою" класно, весело, проходили.

- І що ж ви хотіли? - надивившись на мене знову повернулася до них жінка.
- Ну, мій компаньйон хотів поговорити з дівчинкою, а я побачивши вас не зміг не привітатися - солодко сказав він, аж язик в'яже.

Коли у реченні прозвучало знайоме ім'я я по вернулася до власника цього ім'я, Алістер дивився на мене з поглядом "я його не знаю, хто він є?" Я ж дивилася на нього з поглядом "А коли він піде?"
Ми одне одного зрозуміли й Алістер звернувся до тітки.
- Чи можу я ненадовго забрати дівчинку поговорити? - на це Алісія лише покивала головою та знову зосередилася на Ірен.

- У мене таке відчуття наче скоро у домі з'явиться ще один рот - сказала я коли ми відійшли у парк.
- Не хвилюйся, Ірен може й виглядає як ідіот, але в нього є як гроші так і статус, а ще дім - відповів Алістер.
- Ну, хоть щось, хоча й лице він має непогане - примітила я.
- Невже й ти купилася на такий дешевий трюк? - спитав Алістер та підняв одну брову.
- На такий тупий трюк — ні, але зовнішність також важна у житті, хоча я надаю перевагу грошам. - я
- Правильно, отже - прокашлявся він - Я хотів спитати, чи плануєш ти йти до Академії магії. - у лоба спитав він.
- Взагалі, планувалося, але було б краще якби я здала швидкий іспит, та пішла собі, не дуже люблю навчання - відповіла я
- Добре, а як ти дивишся на те щоб повністю пройти навчання та працювати на мене? - спитав Алістер.
- Ким? - з посмішкою спитала я.
- Найманцем - сказав він
- Ну таке - сказала я прикинувши такий  план на життя - це треба займатися спортом, а я не дуже активна.
- Тільки це тебе відштовхує? - усміхнувся він
- Взагалі я в цілому не дуже хочу йти у академію та в цілому у той світ, якось не тягне туди - я
- Невже те що твоє життя буде не таким сірим це не привід піти? - запитав чоловік
- Якщо обирати між сірістю та спортом, я виберу сірість. - сказала я
- Треба ж - хмикнув він.
- Це все? - спитала я, хочу додому.
- Як ти все ще не вчишся в академії? - раптом спитав він.
- Мені тринадцять, магії ще нема, хоча я навіть не впевнена що буде - чесно відповіла я
- Буде, звичайно що буде, від тебе віє магією неначе ти її й створила - дивлячись мені у очі сказав Алістер.

Ми мовчали. Кожен обдумував своє.
- Невже й гроші не допоможуть у цьому питанні? - спитав Алістер.
- Не думаю, я знайду як заробити у цьому світі - відповіла я
- Ти нагадуєш мого друга - сказав він дивлячись на небо, невже настав "спогад-момент"? Що ще буде?

- Та ну? А я думала це моя витівка  привернула вашу увагу. - я
- Взагалом так, але мій друг також відмовився жити у магічному всесвіті. Вибрав звичайне життя. - Алістер.
- Ну, кожному своє, й здається мені вже треба додому. - сказала я дивлячись на темну ніч.
- Так, вже й справді темно, давай я тебе проведу - Алістер встав з лавки.
- А Алісія? - спитала я згадавши за тітку.
- Думаю Ірен під ручку відвів її додому, той ще кавалер - Алістер.
- Сподіваюся у цього кавалера погана пам'ять - я
- Сподівайся - Алістер.

На цьому наша розмова закінчилася, так під, не дуже юну, але нормальну компанію я дійшла до дому.
Мене передали у руки Алісії, яка світилася немов зоря. Побачивши це домовик разом із Тімом дивилися на неї як на ненормальну.
- Що це з нею? - спитав домовик
- Кавалер - відповіла я й пішла у кімнату.
Тімс полетів за мною.

- Гей! Як так можна ставитися до друга! Ти забула ме...що ти робиш? - спитав Тімс побачивши що я роблю й не зрозумівши навіщо я це роблю.
Я копалася у старих речах, які були по всій кімнаті.
- Взагалом шукаю старі речі. - сказала я й прийняла рішення поприбирати у кімнаті.
- Нащо? - спитав Тімс підлетівши трошки ближче.
- Щоб не забувати годиник та й тебе заразом - відповіла я та увімкнула світло.

Кімната наповнелася світло від якого у мене запекли очі. 
- Чорт! Лише на один день забула закрити вікно й стільки комарів! - лаялася я на себе, комарів й справді було багато.
- Давай допоможу! - сказав Тімс та зробив рукою а-ля "Реверанс" комарики почали сяяти, а потім просто згоріли у цьому сяйві.
- Як..ти? - у шоці спитала я, але потім згадала що він таке.
- Давай, ще так зробим! - Тімс підлетів до вікна, щось намалював та побурмотів над малюнком. Раптом на мить з'явилася сітка та зникла, наче її й не було.
- Ось! Диви як магія допомагає у побуті! - хизувався магією Тімс та підлетів до мене - Тому нам краще поквапитись з навчанням аби ти змогла здати той іспит! 
- Можливо краще знайти спосіб як тебе витягти з годинника? - я
- Краще усе ж таки закінчити прибирання та подумати про навчання, мені поки й так добре - весело сказав Тімс та пішов прибирати павутиння.