Розділ девятий

POV Маргарет

- Ну як так можна?! Я з усією душею, а він! - висловлювалася Алісія на свого колишнього. Вже було десь п'ята ранку і вирішивши відзначити своє прибуття Алісія знайшла дідову заначку.

Питання про її документи, на кшталт паспорта, ми вирішили швидко, я знайшла схожі у дідуся і вона просто магією скопіювала документи, при цьому вставивши своє ім'я та іншу інформацію, щоправда, через чотири години документи зникнуть.

Розповідаючи мені вже про п'ятого її кавалера, я думала про своє. Магія. У дитинстві, як і всі, я мріяла стати там
русалкою чи феєю і навіть пробувала варіанти з інтернету, але всі вони виявилися провальними. Потім я забулася про це і жила собі спокійно.
Побачивши, що мій новий майбутній опікун спить, я накрила її ковдрою і просто звалила до себе в кімнату.

Зайшовши в маленьку кімнатку, я видихнула. Світло я не вмикала, мені подобалося коли у моїй маленькій кімнаті темно.

Кімната справді була маленька. Навпроти вікна стояв старий дерев'яний комод, з правого боку одномісне ліжко, стояло воно впритул до трьох стін. Прямо під вікном розташувався звичайний дерев'яний стіл із трьома тумбочками. У кімнаті було брудно: На комоді стояли книги та різні аркуші з зошитів, причому деякі були списані, деякі змальовані та зім'яті. Поруч із книгами стояв фікус, цей фікус був у кімнаті ще до появи дівчинки, також на комоді стояла вже вичахла кава. Ліжко було не в кращому вигляді. Біла подушка та наволочка в деяких місцях були зім'яті. Ковдра звисала на підлогу й загалом була зроблена з різних шматків тканин, а посередині червоний ромб. На столі було купа пилу та купа ручок й олівців, видно столом практично не користувалися.

Вночі кімната виглядала загадково й принаймні естетично, при цій думці Маргарет посміхнулася і сіла на ліжко.
Взявши чашку кави в руки, дівчинка повільно пила напій. Тимс давно заснув у годиннику, домовик прибирав у вітальні та в інших кімнатах, Алісія лежала на столі на кухні і спала, вкрита ковдрою.

Дівчина відчинила вікно і знову сіла на ліжко попиваючи холодну каву. 
- Ну, як ти тут? - почувся старий голос від вікна
Повернувшись Марго помітила того птаха-скелета, що ніби з цікавістю дивилася на дівчинку.
- В цілому, нормально - усміхнулася Марго
Ворон усміхнувся своїм дзьобом
- Це добре – відповів ворон своїм голосом – знаєш, ти ніби то інша, твоя магія якось притягує, ну вірніше сама ти – висловився ворон
Марго знизала плечима.
- Я не проти, але стільки всього навалилося - дівчинка видихнула і посміхнулася.
- Що тепер робитимеш? - Запиталв птах
- Не знаю – не замислюючись відповіла Марго
- Ха, цілком логічно - посміхнувся ворон.
Допивши кави, Марго, не встаючи з ліжка, поставила чашку на стіл, а потім плюхнулася спиною на ліжко.
- Спати хочу ~ - пошепки заспівала Марго, ніби усі сили покинули її.
Так Марго й заснула, а ворон побажавши добраніч полетів по своїх справах.

Через 3 години

У двері постукали. Побачивши з вікна, що там стоять невідомі домовому люди, той пішов будити відьму, а точніше Алісію.
- Гей, карюа стара! Там люди прийшли! К тобі походу! - пошепки будив Алісію домовик.
- М-м~, які люди? – не зрозуміла одразу Алісія – А! Люди! - Тепер уже прокинувшись зрозуміла відьма.

Швидко привівши себе в порядок, Алісія відчинила двері.
- Здрастуйте, Маргарет Вернер тут живе - запитала жінка, на вигляд сорока п'яти років.
- Мабуть, тут. Ви напевно зі служби опіки! Я сестра Ґренджа Первераль! Я хотіла б взяти опікунство над дівчинкою, якщо нема проблем. – мило посміхнулася відьма.
- Якщо документи упорядку й сама дівчинка не проти, то звичайно проблем не буде. Чи можу я побачити Марго? - Запитала вже інша дівчина десь тридцяти років.
- Так звичайно! Я зараз, а ви проходите, сідайте! - посадивши гостей на диван, Алісія й піднялася на верх і постукала в кімнату дівчини.
- Маргарет - покликала дівчинку відьма
У кімнаті щось впало, а хвилини через дві відчинилися двері.
За дверима Алісія побачила Маргарет, загорнуту в ковдру і з одним закритим оком.
- Що таке? - пошепки запитала  Маргарет, видно зранку їй не хотілося говорити.
- Там із опіки приїхали, тебе бачити хочуть. - пояснила Алісія
- Дай мені шість хвилин - дочекавшись кивка, дівчинка зачинила двері, а Алісія спустилася вниз
- Хвилин за шість Маргарет спуститься, вона тільки прокинулася. - з тією ж милою посмішкою сказала Алісія
- Якщо ви плануєте жити з дівчинкою тут, ми повинні оглянути оселю. - сказала одна з жінок
- Звичайно, давайте я вас проведу - і Алісія провела їм маленьку екскурсію, де показала і розповіла їм про будинок, звичайно було багато вигадок та нісенітниці, але жінки на це не дуже звертали увагу.
- Що ж, дівчинка дійсно живе в хороших умовах і я думаю що не буде проблем із її опікунством - сказала жінка, та яка молодша

Алісія прямо засяяла від цих слів, а тим часом униз спустилася Маргарет:
Її темно-русяве волосся, що на потилиці було довше ніж з боків, було мокрим після душу і зачесане назад, а сіро-зелені очі здавалося світили яскравіше, на обличчі було невеличке ластовиння.

Сама дівчинка була одягнена в зелену туніку з кишенями та рукавами по лікоть, а також коричневі спортивні штани. На туніці було видно кулон - невелика баночка з голубими кристаликами, звичайним склом, але виглядало гарно. На ногах чорні капці з пон поном.
- Маргарет, ось і ти! - Зраділа Алісія
- Доброго дня, я Маргарет Вернер, втім ви і так це знаєте - промовила дівчинка.
- Вітаю - ласкаво посміхнулася старша жінка - Як ти тут? - спитала жіночка.
- В загалом непогано, звичайно трохи не дуже після того що сталося, але вже краще, тітка Алісія мені допомагає - згадавши про Алвсію дівчина трохи посміхнулася.
- Чи не будеш ти проти якщо Пані Алісія візьме на тебе опікунство? - запитала інша жіночка
- Я не проти.
Маргарет кивнула, а жінка дістала документи.
- Ось вам потрібні ці та ці документи, а також... - далі Маргарет не слухала, документи її не хвилювали.
- Гей, Марго - дівчинку покликала молодша жінка - не скучила за дітлахами? - ласкаво спитала жінка
- Ні, мені й тут добре, але я думаю, скоро зможу їх відвідати – дала відповідь Марго та жінка кивнула.
- Чекатимемо - сказала вона і підійшла до колеги.