Розділ сьомий

Річка. Спокійне та тихе місце, де влітку люди, а особливо підлітки, люблять проводити час. Зараз тут було тихо, принаймні було.

Поруч із річкою чутно звуки боротьби.
Навка намагалася втекти, або хоча б покликати на допомогу старшу, але на жаль їй ледве вдавалося не спіймаьися самій 
- Хапайте її! - сказав Рен 
Двоє намагалися своїми стихіями схопити Мирославу, вирогідно щоб допитати, але їх покликали.
- Від чого це ви супостати на наших полювання ведете? - почувся голос
Повернувшись двоє магічників побачили навку, на вигляд трохи старше за Миру. Її зелене кучеряве волосся закривало її тіло, а зелені очі були серйозні і готові до бою — ось вона доросла навка.
- Самі справ наворотили і дурних із себе робите? - зло запитав Рен

До хлопця підійшов Карчел і почав того заспокоювати.
- Ми нічого не воротили, тихо сиділи у лісі і нікого не чіпали. - спокійно сказала старша навка 
- Правильно! - на Миру всі звернули увагу - сиджу собі спокійно територію провіряю як раптом чую магічний потік що рухається в мій бік, ну я і побігла цього покидька ловити! Нема чого на мене свою магію застосовувати! - висловилася Миро
- Покидьок? - перепитала старша
- Так, з білим довгим волоссям, вони ще в хвіст були заплетені. Я побігла за ним, а він зник. Потім почула звуки та пішла перевірити, там зустріла Марго, а потім ви самі знаєте – Миро
- Марго? - не зрозуміла старша
- Так! Моя подруга! - гордо сказала Мирослава

Старша нахмурилася і вже хотіла налаяти свою молодшу, як їх відволік шелест.
Повернувшись у бік звуків вони побачили саме того "покидька".
- Отже усі вже тут! - Усміхався він як псих - Лише пару хвилин і ви всі станете на мій бік!
Чарівник почав магічнити, а магіки, як і всі нормальні, або не дуже, захотіли врятувати свої шкури і почали захищатися
- Ідеальний потік сили! Наче сама доля звела нас! - його посмішка стала ще ширшою
- Карчел! - заволав Рен
- Магія тут працює зі збоями, краще не використовувати - захищаючись руками від вітру кричав Карчел
- Не смішіть! - він дивився на хлопців не помічаючи нічого, у його руках творилося закляття що здригалося повітря навколо - Ви занадто мізерні для мене!
- А по морді? - почулося за ним
– Що? - не встиг обернутися ворог, як він впав.
Позаду стояла Марго із посмішкою та  з важкою гіллякою у руках.
- Ви як? - Запитала дівчина у інших.
- Маро! - Закричала Миро і обняла подругу
- Ого, так мене ще ніхто не називав - здається тепер Марго посміхалася ще дуще.
- Як...ти? - не зрозумів Рен
- Він був націлений на вас і вашу магію, а я була до фені. Ось я і вирубала його - знизала плечима Марго
- Гаразд, з навками розібралися – зітхнув Карчел - здається це справді не ваша рук справа
- А зараз ти! - Рен звернувся до Марго
- Ну, чого ще? - невдоволено сказала Марго і вирвалася з обіймів нечисті.
-... - Рену не дали домовити, його заткнув Карчел.
- Не зараз, краще дізнатися за того - похмуро сказав Карчел
Відкинувши руку свого друга Рен пішов у інший бік, Карчел же вибачився перед навками і теж пішов.
- А тепер Мирослава – старша навка подивилася на Миру – хто це? 
- Це Маргарет! - весело промовила Мира - Я ж тобі вже сказала, моя нова подруга! - запишалася Навка

Зітхнувши, старша зло дивилася на Марго. Дівчина ж без сорому дивилася в очі старшої навки:
агресивність, страх, готовність до бою і віра — ось що читалося в очах безбожності.
- Я не завдам вам шкоди – запевнила дівчина, почавши розмову перша
- Чого б ми тобі вірити? Ваш народ сторіччями нас знищували, називали монстрами! - злилася старша
- Найра! - Покликала Мирослава старшу навку.
- Хіба мати не казала тобі не водиться з людьми! Забула усього що тебе вчили? - Почала кричати на Миру, судячи з усього, Найра
- Але ж вона не погана! Вона жодного разу мене не чіпала, навіть захищала від цих магік! - Заступалася за подругу Мира.

Маргарет підняла руку, привертаючи до себе увагу.
- Вірно, я та чиї предки вбивали вас і ваші сім'ї, але якщо ви дивитеся тільки на минуле, то пригадаймо, що і ваші предки вбивали людей. - спокійно і похмуро промовила Марго
Найра здивувалася, а Миро захвилювалася за подругу.
- Зараз у цьому світі багато людей не вірять у магію та нечесть, а якщо й вірять, то бояться. Людей які доводять ваше існування вважають психами та хворими. Звичайно це не каже, що вам нічого не загрожує, але ж і постійно ховатися вам не потрібно! - почала Марго - Зараз це вже й справді забута історія, їй уже покладено кінець, у вас є своя територія і ви вправі розпоряджатися нею, але й про наслідки забувати не слід.
Найра замовкла обмірковуючи слова дівчинки і схопиіши Миру за руку пійшла у ліс.
- Ми ще зустрінемося - повернувшись до Марго сказала Найра і зникла в річці.

Дівчина стояла на самоті, ну так здавалося всім, крім самої дівчини.
- Допомогла на свою голову – видихнула Марго
- А що ти хотіла? - спитав Тімс.
Марго знизала плечима і пішла у бік будинку.
- Ти куди? - спитав Тімс і полетів за дівчинкою
- Треба вирішити питання про опікуна, адже скоро помітять що дідусь зник. Треба щось вигадати! - відповіла на запитання Маргарет
Усміхнувшись дівчинка зупинилася і зітхнула на повні груди.
- Світ почав змінюватися - дивлячись у небо, посміхалася Маро
- Чого? - не зрозумів Тімсон
- Нічого, ходімо, Диво ти моє - сказала Марго і продовжила шлях
- Та не Диво я! - Запротестував Тімс і  буркотівши полетів за дівчинкою.