Арка 1: Дитинство в монастирі — Розділ 7: Тридцять днів тиші. Частина 1

Я розплющив очі через помаранчево-рожеві, холодні, зовсім не зігріваючі промені ранкового сонця. В променях, що світили крізь вікно, формуючи хрест на підлозі із тіні від віконної рами, літали частинки пилу. Цього ранку в кімнаті не так прохолодно, як вчора. Подивившись у вікно, я зрозумів, що зараз тільки почався світанок, і сонце ще не повністю визирнуло з-за гір. Я знов впав на подушку і спробував заснути. Але не вийшло. Як би я не намагався, в мене не вийшло навіть задрімати. Цей день і так має бути довгим, як і наступні… е-е-е… здається двадцять вісім днів, так? Наче так. Мені самому в цій кімнаті геть нічого робити, а я навіть скоротити дні не можу, бо в мене не виходить заснути! 

— Ах-а-а-ах!… — Тихо простогнав я.

Від нудьги очі почали роздивлятися долоню, підняту в промінчики сонця. Цікаво, чи прийдуть мене стригти, поки я відбуваю покарання, чи це зроблять, як тільки термін скінчиться? Я тут наче в тюрмі. Дивне слово. Тюрма… Наскільки я пам'ятаю, то тюрма – це місце, де утримують порушників. Виходить, моя кімната стала для мене тюрмою. Дивне відчуття. Наче й вдома, але і в в'язниці.

Хоча… У мене ж є ключ… Ні! Я не можу просто так виходити! Мене хто-небудь, але помітить, і тоді буде гірше. Як саме гірше не знаю, але точно ця інформація мимо Антонія не пройде.

Розглядаючи свою долоню під час роздумів, мої очі зачепилися за невеличку, тонку подряпину на руці, яку я не помітив вчора. Мабуть, подряпина з’явилася після падіння від ляпаса Антонія. Втома вчора перемогла біль від такої незначної подряпини? Не думав, що через втому можна не відчувати болі. 

Рука впала на ліжко сама по собі. Я перевів очі в бік, куди вказувала моя знесилена рука. 

Очі одразу зачепилися за книгу, що лежить на столі, справа від ліжка. Лея сказала, що це книга про магію. Я ще цього не перевіряв, вчора я надто втомився тому не зміг цього зробити. 

Ледве підвівшись, я потягнувся й сів у ліжку. Здається, просидів так хвилин тридцять, аж поки світанок майже завершився. Нарешті вставши, я вдягнувся, відчувши звичну ранкову прохолоду, та сів за стіл роздивлятися книжку. На шкіряній обкладинці цієї книжки великими літерами написано “Магія і її дія”, в навкруги літер є, на перший погляд, якісний візерунок, зроблений з нашитої шкіри. Розгорнувши книжку на першій сторінці, я побачив перелік розділів та ім’я автора. Кореляцій Д’лапьє. Як-як читається його фамілія? Е-е-е, добре, мене цікавить не автор, а те, що він написав в цій книжці. Перегорнувши сторінку на третю, переді мною з’явилася велика купа тексту. Ох, а мені точно вистачить тридцять днів на прочитання цієї книги? Хоча, звісно вистачить! Пробігшись очима по першим сторінкам, я зрозумів, що тема першого розділу: “Про ману та її дію”, мені вже відома, тому одразу перегорнув сторінки на другий розділ. 

«Магічні предмети

Є два типи так званих “магічних предметів”: ті, що утворюються через вплив мани на будь-що, та ті, що утворюються шляхом зачарування магом. Ті, що утворилися самі, найчастіше мають неповторюваний ефект та є унікальними в своєму роді. Вони мають, як правило, позитивний та негативний ефект, чим кращий позитивний, тим гірший негативний. Навіть, якщо здається, що негативний ефект незначний, а позитивний надто гарний, найвірогідніше – це пастка, і негативна сторона має накопичувальний ефект. Наприклад: кільце, що врятує від вогню, забороняє вам торкатися води, тобто, навіть пити ви не зможете поки на вас надягнуто це кільце. Магічні предмети, що утворені шляхом зачарування кимось, найчастіше не мають негативних ефектів, однак їх позитивні ефекти так само, найчастіше, виявляються не такими вже й сильними, тому такі предмети частіше використовують як похідні матеріали чи для легких завдань. Утім, рідко коли виникає задача, яку не вирішить магічний предмет, створений для її вирішення…»

Це все звісно цікаво, але мені потрібно дещо інше: закляття. Мене не турбують ті магічні предмети, їх спосіб дії та все таке. Це можно було б почитати, але не зараз, коли-небудь потім. Я хочу чогось, що підвладно мені вже зараз!

Знову перегорнувши сторінки, цього разу одразу на п'ятий розділ, де й починалися закляття, я роздивляючись сторінки,  побачив намальований візерунок у формі кругу, що був на другій сторінці розділу “Початковий рівень магії води”. Дуже дивний малюнок. Біля нього написано: закляття “Водяна куля”. Ну, це закляття я вже знаю. 

В цій книжці доволі багато описів дії заклять, однак напрочуд мало самих заклять. Ну, я не маю на увазі, що тут має бути лише перечень заклять. Ні, опис їх дії, мабуть, це добре, але не коли з нього складається майже вся книжка. Для закляття з одного рядку – п'ять абзаців, якщо не сторінок описів. Я ж це цілий день читати буду. Хоча, може там написано щось дійсно цікаве?

Мої очі зачепилися за рядок, написаний дрібними літерами під темою: “Не рекомендується використовувати магію води, як і будь яку іншу, окрім магії зцілення та детоксикації, у приміщенні…”.

Доведеться порушити це правило, на жаль, у мене немає зараз змоги його дотримуватися. Але, чи так вже важливо виконувати це правило? Що взагалі може статися, якщо я створю водяну кульку в кімнаті?! 

Однак, вчора, коли я його використав, у мене з’явилося одне питання: як змусити її летіти? В книзі описано, що при вимові закляття, куля має полетіти в ту сторону, куди вказував маг. Але вона нікуди не летить! Чому?! Може, спробувати ще раз? Може, цього разу спрацює як треба?

Що ж, водяна куля. Я підняв руку перед собою, заплющив очі, спрямував ману в долоню, та вже відкрив рота, щоб вимовити закляття, як зненацька відчув, ніби мана, яку я спрямував в руку, кудись поділася, в на її місці нічого, крім втоми, не залишилося. Розплющивши очі, я побачив як перед моєю долонею майже нерухомо літала невеличка водяна куля, розміром з мій кулак. Я ж ще не сказав закляття… Невже воно завжди так працювало? Невже, можна не вимовляти кожен раз ті довгі промови й одразу отримувати результат? Навіщо тоді взагалі так життя ускладнювати?