Арка 1: Дитинство в монастирі — Розділ 3: Талісман

Вечір. Я лежу в дитячому ліжечку при тьмяному світлі свічки й колупаюся в носі, крізь вікно мерехтить зоряне небо, ще забарвлене рожевими променями заходу сонця. Поруч зі мною, на табуреті біля стіни, сидить сестра Еліза з книгою в руках, тихим, виразним голосом читаючи мені казку на ніч:

— …У давні часи Талісман Ельфійського народу був викуваний у Сонячному полум’ї та єднав ельфів з усіх куточків світу під єдиною владою великого царя, чиє слово було міцніше за будь-який метал. Але з плином років, коли Імперіум ельфів пав, цей талісман став символом єдності ельфів у важку годину. А в наш час талісман — лише прикраса. І ось так, випадково знайдена Чейном, ця дрібничка врятувала йому життя, ставши перепусткою до Великого Лісу… — Її голос почав затихати, а кімната темніти. За кілька секунд я заснув.

*****

Ранкове, сонце, що сходить, світить мені в очі крізь вікно, а прохолода змушує шкіру вкриватися мурашками… Оу, то це був сон? І на що я сподівався? Мені ж більше не читають казки на ніч після того, як я переїхав у цю кімнату. Принаймні тут не так сумно, як у тій. Там було багато порожніх ліжок, і лише одне займав я. Може, мене й відсторонили від інших, але в цій кімнаті я не почуваюся так чужерідно.

А цей сон, він… Він був занадто явним? Інакше не описати. Я побачив саме цей момент казки й прокинувся. Може, це якийсь натяк згори? Але що я маю зробити?

Попри те, що сон був доволі чітким… чіткішим за інші, я не можу сказати, що добре його запам’ятав. Мабуть, єдине, що я втримав у пам’яті, це згадку про талісман. Чи означає це, що мені потрібно дістати такий самий? Але як? Напевне, краще почати не з цього питання, а з іншого: як він виглядає? Коли мені читали казки, я не так часто зазирав у книги. Як він виглядає, я не пам’ятаю… Але стривайте, здається, його зображення точно було в книзі! Отже, треба роздивитися його на малюнку в книзі!

Завершивши всі ранкові справи, я якнайшвидше пішов до сестри Елізи. У мене по дорозі кинули кілька камінців, але жоден не влучив. Я помічав камінці лише тоді, коли вони падали на землю біля моїх ніг.

Почекавши, доки всі розійдуться виконувати доручення, я підійшов до монахині й, не давши їй нічого мені наказати робити, запитав:

— Сестро Елізо, можна мені взяти книгу “Оповідь про мандрівника Чейна”?

— Так, книга на полиці в бібліотеці.

— Але ж мені не можна заходити в бібліотеку… — Я відчув, як мої вуха пригорнулися.

У бібліотеку мені ніколи не дозволяли заходити. Все тому що… А чому? Е-е-е… зараз не про це.

— Ох, так, точно. Хм… Леє, підійди сюди, будь ласка! — Еліза махнула їй рукою, очікуючи, доки та підійде.

— Так, сестро, щось не так? — Вона чомусь занервувала, її плечі були напружені, обличчя беземоційне, руки по швах.

— Ні-ні, все добре, просто хотіла попросити тебе принести книгу “Оповідь про мандрівника Чейна”.

Кивнувши, Лея побігла до церкви. Цікаво, чому вона так напружилась? Я щось не так зробив? Що саме?

— Поки Лея не принесла книгу, скажу: твоя допомога зараз ніде не потрібна. За годину знайди мене, може десь знадобишся.

Я кивнув. Позаду почулися кроки. Я озирнувся й побачив, як до нас підходить Лея з невеликою книгою в руках.

— Ось, тримайте. — Вона простягнула книгу Елізі, але та жестом показала, що віддати треба мені.

Лея передала мені книгу й пішла далі виконувати свою роботу.

— Дякую…

— Нема за що! — Відповіла вона, повернувшись до мене й помахавши рукою, йдучи спиною вперед.

Як же швидко в неї змінюється настрій. Що вона такого накоїла? Хм, мабуть, це через те, що ми десь тиждень тому виходили з монастирю? Хоча, це ж, наче, було вже доволі давно… Ну, не моя це справа. 

Повернувшись у свою кімнату, я, лежачи на ліжку, почав перегортати сторінку за сторінкою, намагаючись знайти потрібний мені малюнок. Інколи я зачіплявся за окремі рядки з книги, і, насправді, мені здається, що її можна використовувати не тільки для читання казок на ніч. Але зараз мені потрібно знайти малюнок того талісмана.

О! Знайшов! Далеко ж довелося гортати. Він якоїсь дивної подовгастої, трохи вигнутої форми. І в мене є відчуття, що я його вже десь бачив не в книзі. Але де? А, гаразд, не важливо. Якщо я його збираюся робити, то чи зможу я взагалі повторити цю форму? Сподіваюся, не обов’язково, щоб він був саме такої форми, і я можу зробити його трохи рівнішим. Ох, у книзі ж написано, що талісман викували. З металу я його зробити точно не зможу, але от з дерева цілком зможу!

З дерева. Воно ж буває різне, так? Думаю, варто спитати когось із монахів, хто часто з ним працює. Вони точно знають краще за мене. Не хотілося б почати вирізати з якогось непридатного для цього дерева.

Я швидким кроком пішов у бік майстерні. Хм, а яка взагалі різниця, з якого дерева щось робити? Чим відрізняється деревина? Ніколи не замислювався, що дерево може відрізнятися не лише формами крони й листя.

Сподіваюся, мене ніхто не перехопить, поки я тут ходжу монастирем і не виглядаю зайнятим роботою. Треба швидше закінчити з задачами назовні й зайти назад у кімнату. Одне діло, якщо мене насварять за байдикування, і зовсім інше — якщо поки я тут ходжу в мене прилетить кинутий кимось із дітей камінь.

Дійшовши до майстерні, я вирішив озирнутися в пошуках монаха, що знає ремесло. Здається, брат Болеуар якось між іншим казав, що добре знає, для чого підходить кожен вид деревини. Або це був брат Капран? Ехе-хех… Варто було послухати його теревені, ну, чи принаймні ім’я запам’ятати. Але саме брат Болеуар був тут нещодавно, тиждень тому, коли я йому допомагав. Буду сподіватися, що нічого не переплутав.

Тут багато різних інструментів. Цікаво, навіщо вони потрібні? Напевне, я знаю призначення лише молотка та викрутки. Я взяв у руки якийсь інструмент, схожий на ніж із квадратним лезом, щоб роздивитися його ближче.