...

Наречений повільно вийшов із тіні між машинами.
— Ти завжди лізеш туди, куди не треба, — холодно сказав він.
Алекс ледь повернув голову.
— А ти завжди думаєш, що тобі все належить.
Селена відчула, як повітря між ними буквально іскрить.
— Відійди, — тихо сказав Алекс їй, не відводячи погляду від брата.
— Ти серйозно думаєш, що зможеш її забрати? — усміхнувся наречений. — Проти мене?
— Проти тебе? — Алекс знизав плечима. — Легко.
Це сталося за секунду.
Брат зробив крок уперед — і цього було достатньо.
Алекс не вдарив.
Не замахнувся.
Він просто змістився вбік, перехопив руку, вивів її по дузі й використав інерцію руху.
Короткий розворот корпусу.
Чіткий контроль ліктя.
Наречений втратив рівновагу й опинився притиснутим до капота найближчого авто.
— Ти все ще занадто передбачуваний, — спокійно сказав Алекс.
Швидкий рух — і брат вже стояв на колінах, не травмований, але повністю знерухомлений.
— Це тимчасово, — нахилився Алекс. — Не драматизуй.
У дальньому кінці паркінгу почулися кроки. Голоси. Охорона.
— Алекс! — прошепотіла Селена.
Він відпустив брата рівно в ту мить, коли пролунало:
— Сюди!
— План Б, — коротко сказав він.
Він схопив Селену за руку — не грубо, а впевнено — і повів до чорного спортивного авто.
Низьке. Хижий силует. Двигун загуркотів, ще до того як двері повністю зачинилися.
Охоронці вибігли з-за рогу.
— Зупиніть їх!
Алекс не метушився.
Він різко вивернув кермо, використавши простір між машинами, куди великий позашляховик охорони просто не вмістився б.
Шини коротко скрипнули.
Одна з машин охорони спробувала перекрити виїзд — але Алекс замість гальмування раптово звернув у службовий проїзд, який виглядав занадто вузьким.
— Ми туди не помістимось! — видихнула Селена.
— Помістимось.
І вони помістилися.
Бампер пройшов буквально в сантиметрах від бетонної стіни.
Через секунду вони вже вискочили на виїзд із паркінгу.
Світло. Ранкове місто. Простір.
Селена обернулася — позаду лишилися тільки миготливі фари.
Вона перевела погляд на Алекса.
— Ти… точно не просто “людина з планом”.
Він ледь усміхнувся, не зводячи очей із дороги.
— Я ж казав. Я завжди готую запасний вихід.
Вона дивилася на його профіль.
Спокійний. Зосереджений. Небезпечний.
— Тепер ти скажеш мені правду? — тихо запитала вона. — Хто ти насправді?
Він мовчав кілька секунд.
А потім:
— Той, хто більше не дозволить йому вирішувати чужі долі.
Попереду дорога розгалужувалася.
І це вже була не втеча.
Це був початок гри.