Номер 714

Вона стояла посеред кімнати в розкішній сукні, босоніж, із розпатланою фатою в руках.
— Мене звати Селена, — сказала вона швидко. — І я не божевільна. Просто… я тікаю.
Алекс дивився на неї уважно. Без посмішки. Без паніки. Його погляд був тверезим — погляд людини, яка звикла аналізувати, а не рятувати незнайомок.
— Від кого?
— Від свого нареченого. Весілля сьогодні, але я не піду під вінець. Він жорстокий. Він уже показав, ким стане після шлюбу.
Алекс злегка нахилив голову.
— Жорстокий — це розмите слово.
Вона ковтнула.
— Він ударив мене вчора. І сказав, що після шлюбу я “навчуся слухатися”.
Тиша.
Це звучало серйозно, але все ще не достатньо для незнайомця, щоб втрутитися в чужий скандал із впливовою родиною.
— Послухай, — сказав Алекс рівно, — якщо це сімейна сварка, я не хочу…
У двері знову загримали.
— Відчиняйте негайно!
Алекс глянув на неї, тоді на двері.
— Залишайся тут, — коротко сказав він і вийшов у коридор, прикривши двері за собою.
Мілена притиснула долоні до грудей. Серце билося так голосно, що вона боялася — його почують.
За дверима було чутно голоси.
Спершу — стримані.
— Ви впевнені, що вона не заходила сюди?
— Ні, — відповів Алекс спокійно. — Але якщо побачу — повідомлю.
Кроки віддалилися. Здавалося — все, але потім голос нареченого став тихішим, ближчим.
— Перекрийте вихід і знайдіть її. Мені байдуже як.
— А якщо вона відмовиться повернутися добровільно?
Пауза.
І тоді — холодний, спокійний голос:
— Тоді вона швидко зрозуміє, що шлюб був найм’якшим варіантом.
Закрийте її в будинку. Без телефону. Без контактів.
Можемо оформити це як нервовий зрив.
А якщо буде впиратися — я знайду спосіб зробити її поступливішою.
Короткий сміх.
— Після весілля вона належить мені. І ніхто не втручатиметься.
Тиша.
Мілена не бачила обличчя Алекса, але чула, як змінився його подих.
Вона не знала, що саме його зачепило — слова про “оформити як зрив” чи “належить мені”, але щось у цьому тоні було не про шлюб.
Було про володіння.
Кроки знову пролунали ближче.
— Перевірте цей поверх ще раз, — наказав наречений.
Двері номера 714 відчинилися.
Алекс зайшов усередину й тихо зачинив їх.
Його обличчя змінилося.
— Він не жартував, — сказав він рівно. — І це не схоже на звичайну втечу нареченої.
Мілена мовчки дивилася на нього.
Кілька секунд він вагався.
Потім підійшов до шафи, дістав спортивну куртку і джинси.
— Переодягайся. Сукню залиш тут.
— Ви… допоможете?
Він коротко кивнув.
— Я не люблю, коли хтось вважає, що людина — це власність.
За дверима знову почувся рух.
Алекс погасив світло.
— У нас є три хвилини. Потім вони почнуть перевіряти номери.
Він подивився на неї прямо.
— Якщо я вплутаюся, назад дороги не буде. Ти впевнена?
Мілена вдихнула.
— Я вже один раз втекла з пекла. Другий раз я не повернуся.
І цього разу в її голосі не було страху.
Тільки рішення.