Зустріч із сином Блейка

Зустріч із сином Блейка.
Вона сталася випадково.
Так принаймні це виглядало.
Мілена спустилася в зимовий сад ближче до вечора — коли дім уже втомився від напруги, а тіні ставали довшими за стіни. Вона хотіла тиші. Зелені. Дихання.
Він стояв біля панорамного вікна.
Один.
Світло ковзало по його профілю, підкреслюючи спокій, який не мав нічого спільного з добротою. Він навіть не здригнувся, коли вона зупинилася.
— Ти гарно ховаєшся, — сказав він, не обертаючись. — Але не дуже добре тікаєш.
Мілена зробила крок назад.
— Я не шукала зустрічі з вами.
— А я — з тобою, — він нарешті повернувся. Його очі були темні, уважні. — Але доля любить іронію.
Він повільно підійшов ближче. Не порушуючи дистанції — і саме цим лякаючи ще більше.
— Ти не схожа на ту Селену, яку я пам’ятаю, — продовжив він. — Вона була… ламкою. Постійно намагалася довести, що їй байдуже.
— Люди змінюються після того, як їх ламають, — рівно відповіла Мілена.
Його губи ледь смикнулися.
— Гарна відповідь. Шкода, що вона нічого не змінює.
Він нахилився ближче. Тепер вона відчувала його присутність надто чітко — запах дорогого парфуму, холодний спокій рухів.
— Ти знаєш, чому мій батько не боїться тиснути на твого? — запитав він тихо. — Бо твій уже програв. Просто ще не визнав цього.
Мілена стиснула пальці.
— Це не має стосунку до мене.
— Має, — м’яко заперечив він. — Ти — остання змінна в рівнянні.
Він витягнув із кишені телефон, але не показав екран.
— Контракти, борги, партнери, які втратили терпіння… Усе це не має значення. Значення має лише те, що без нашого шлюбу твій батько втратить усе.
Пауза.
— А з ним — і ти.
— Це шантаж, — сказала вона.
— Ні, — він усміхнувся. — Це реальність. Шантаж — це коли залишають вибір.
Він зробив крок убік, ніби даючи їй дорогу.
— Подумай, Селено. Я не чудовисько. Я просто чоловік, який звик отримувати те, що йому належить.
Мілена підняла на нього погляд. Прямо. Вперше — без страху.
— Я вам не належу.
Його усмішка стала ширшою. І холоднішою.
— Угода вирішить, — відповів він. — І твій підпис.
Він пішов так само тихо, як і з’явився.
А Мілена залишилася серед зелені, що раптом здалася їй кліткою.
І вперше подумала не про те, як вижити,
а про те, як зламати правила гри.

---
Мілена не повернулася одразу до кімнати.
Вона вийшла на терасу за зимовим садом і сіла просто на холодну лавку, не відчуваючи ні вітру, ні температури.
Світ навколо був красивий. Доглянутий. Дорогий.
І абсолютно чужий.
Я вже тікала, — подумала вона.
Тікала зі свого світу.
Від чудовиська, яке навчило її боятися власного відображення.
Від голосу мачухи, що роками переконував її в нікчемності.
Від рук, які не залишали синців, але ламали впевненість.
Вона віддала надто багато сил, щоб вирватися.
Надто багато енергії, щоб перейти межу між світами.
І ось — нова клітка.
Тут чудовисько було інакшим.
Воно носило дорогий костюм.
Говорило тихо.
Посміхалося впевнено.
І замість погроз — пропонувало контракт.
Мілена закрила очі.
Я не можу знову тікати між світами.
Вона знала це так само чітко, як відчувала власний пульс. Переміщення виснажує душу. Кожен перехід — це тріщина. Ще один — і вона може не витримати. Може розсипатися. Зникнути.
А це тіло…
Воно ще не прийняло її повністю. Вона й так ходить по тонкому льоду.
Ні.
Цього разу втеча має бути інакшою.
Вона вдихнула глибоко. Повільно.
Якщо я не можу змінити світ — я маю змінити правила гри.
Вона почала думати холодно. Без паніки.
Що вона має?
— Ім’я Віндзор.
— Статус.
— Довіру батька… часткову.
— І те, чого не має ніхто в цьому домі — відсутність страху перед втратою статусу.
Бо вона вже втрачала все.
Її не лякає падіння компанії.
Не лякає зіпсована репутація.
Не лякає світський скандал.
Її лякає лише одне — знову стати власністю.
Вона відкрила очі.
Як зламати угоду?
Варіанти почали складатися повільно, як шахові ходи.
Знайти слабке місце Блейків.
Якщо вони тиснуть — значить, теж щось приховують.
Переконати батька розірвати угоду публічно.
Скандал може знищити контракт.
Втекти фізично.
Не між світами, а просто з дому. З міста. З країни, але третій варіант — крайній.
Її погляд став твердим.
— Я більше не жертва, — прошепотіла вона в темряву.
У попередньому світі вона тікала, бо вірила, що слабша.
Тут вона не дозволить зробити з себе розмінну монету.
Її душа пережила перехід між світами.
Переживе і цю гру.
Потрібно діяти тихо. Обережно.
Збирати інформацію.
Вдавати слухняність.
І чекати моменту.
Бо навіть найміцніші імперії падають, якщо правильно натиснути.
І вперше за весь день вона не відчувала страху.
Вона відчувала… план.