Кімната

Перше, що вразило Мілену — це кількість світла. Великі панорамні вікна, м’які підсвітки, віддзеркалення в глянцевих поверхнях.
Усе виглядало… бездоганним. Лише надто правильним.

Ліжко застелене, ніби його щойно готували для фотосесії. На столику — колекція парфумів, виставлена в ідеальній геометрії. На кріслі — дизайнерська сумка, кинуте так, ніби власниця повернеться будь-якої миті.

Це точно не моя стихія…
Справжня Селена була леді, чи то пак, по тутешньому світською левицею. І це місце говорило про неї більше, ніж будь-які слова.

Мілена зробила кілька кроків углиб кімнати. На душі защеміло — ніби вона вторгається в чуже життя, яке не має права торкатися.

Та їй потрібно було зрозуміти, ким вона має бути.

Знахідка №1: Щоденник.

На туалетному столику, майже непомітний серед косметики, лежав простий чорний блокнот. Без камінців, без золота, без пафосу.
Він вибивався з інтер’єру, як тихий голос серед крику натовпу.

Мілена відчула, як серце стиснулося. Вона обережно відкрила його.

Перші записи були різкими, короткими — як удари.

«Він знову кричав. Сказав, що я ганьблю його ім’я. Що я маю поводитися, як Віндзор, а я просто хочу свободи… хоча б раз видихнути без чужих очікувань».

Мілена ковтнула повітря.
Тато Селени… не той ніжний чоловік, який зараз обіймає її?
Або… Селена бачила його інакше?

Далі:

«Всі думають, що я самовпевнена стерва. Можливо… це мій захист. Якщо я не буду гострою, мене просто з’їдять».

Тут Мілена відчула несподіване тепло.
Вони не такі вже різні…

І раптом — інший почерк. Більш нервовий.

«Марк знову говорить про батьківські контракти. Я знаю, що я для нього — інструмент, але хай… хоч хтось мене хоче. Хай навіть неправильно».

Мілені стало холодно.

Знахідка №2: Фото

Коли вона закрила щоденник, то випадково змахнула рукою косметичний футляр. З-під нього випало фото — маленьке, потерте по краях.

На ньому була Селена.
І Марк.

Він тримав її за талію так, ніби володів нею. Вона усміхалася — так, як усміхаються люди, які прагнуть здаватися щасливими, аби не здатися слабкими.

На звороті:

«Не закохуйся. Не роби цього вдруге. Пам’ятай».

Пам’ятай — що?
Про що?

Знахідка №3: Листи.

Мілена відкрила шухляду. Там лежала охайна коробка, перев’язана чорною стрічкою. Усередині — листи. Переважно короткі і сухі:

«Угода буде підписана лише тоді, коли ваша донька офіційно стане частиною нашої родини.»

«Марк готовий взяти на себе відповідальність за майбутній союз.»

«Термін — до кінця кварталу.»

Мілена відчула, як під її ногами ніби хитнулася підлога.
Це вже не про стосунки.
Це — угода.
Союз заради грошей, впливу, влади.

І вона тепер — у центрі цієї схеми.

Поворот

— Сонечко? — тихий голос батька пролунав за спиною.

Мілена здригнулася. Листи сховалися під інстинктом, швидко й вправно, мов вона робила це все життя.

Тато стояв у дверях. Його обличчя було м’яким, але втомленим. Він подивився на коробку в її руках, на щоденник, на фото…

І його очі потемніли.

— Ти… знайшла ці листи, я бачу, — сказав він майже пошепки.

Мілена не знала, що сказати.

Тоді він підійшов ближче, поклав руки їй на плечі, дуже обережно:

— Я знаю, ти не все пам’ятаєш. І я не тиснутиму… Але деякі речі… деякі рішення… нам доведеться приймати дуже скоро.

Його голос зламався.

— Я постараюся зробити так, щоб ти більше ніколи не страждала.

І він притиснув її до грудей.
Так ніжно, що Міленине серце запекло.

А вона знала: попереду буде буря. І вона стане у самообороні в цьому тілі, у цьому світі — так само, як колись у своєму.