Перше випробування — Долина забутих голосів.

Коли важкі брами арени повільно розчинилися, в повітрі згустився холод. Селена відчула, як мороз торкнувся шкіри, мов живий подих потойбіччя. За воротами не було звичайної місцевості — перед ними розкинулася Долина забутих голосів, місце, куди не ступала нога смертного вже сотні років.

Місяць завис над землею, кидаючи бліде світло на сухі дерева, що виглядали, наче застиглі тіні людей. Усе довкола було тихим, але ця тиша не була порожньою — вона дихала спогадами. Кожен подих нагадував шепіт, що линув просто з землі.

Віолетта обережно ступила вперед, меч у її руках світився слабким срібним сяйвом.
— Це місце… — прошепотіла вона. — Воно живе.
— Ні, — відповіла Селена, відчуваючи холодну хвилю, що пробігла тілом. — Воно пам’ятає.

Земля під ногами вкривалася чорними символами — знаками стародавньої магії, які оживали під кроками. Зіллєзнавці попереджали їх: долина здатна оживити страхи, якими живиться темрява. І щоб пройти перше випробування, потрібно не знищити чудовисько, а впізнати — чий це страх.

Коли вони ступили далі, повітря згустилося, і з туману почали формуватися тіні.
Спершу — людські силуети, прозорі, без облич. Потім — чіткіші, загострені, майже реальні.
Селена вдихнула різко: одна з тіней мала її обличчя. Тільки не нинішнє — а справжнє, з того світу, де вона колись жила. Її “я”, яке колись зрадило довіру, втратило віру в себе…

— Це ілюзії, — прошепотіла Віолетта, але її голос тремтів. — Не слухай їх.

Та голоси почали нашіптувати.
«Ти не зможеш його врятувати…»
«Це не твоє тіло. Не твоя доля…»
«Повернись у темряву, поки не пізно…»

Селена впала на коліна, тримаючись за груди. Вона відчувала, як тіні обплутують її серце, мов коріння, але тоді Віолетта зробила те, чого ніхто не очікував: кинула меч у землю, ставши поруч, і просто торкнулася її руки.
— Пам’ятай, — сказала вона. — Це лише відображення страху, а страх не має влади над тими, хто бачить істину.

Земля під ногами засвітилася. Тіні відступили, згортаючись у чорний пил, а на місці, де вони стояли, розцвіла квітка — темно-синя, як нічне небо. Це був знак: вони пройшли перше випробування.

Із тіні, що залишилася позаду, виринув стародавній дух — прозорий чоловік у плащі, з очима, схожими на зорі.
— Ті, хто зумів поглянути у власну темряву і не злякався, — сказав він низьким голосом, — заслуговують крокнути далі, але наступне випробування буде не про страх. Воно буде про вибір. І не кожен зможе зробити його без втрат.

Коли дух зник, перед ними відчинилася нова брама — з каменю, вкритого золотими письменами. Звідти линуло тепло й аромат кориці, як нагадування про життя.

Селена обернулася до Віолетти.
— Вибір? — тихо спитала вона. — Мені здається, ми вже зробили його, коли ступили сюди.
— Ні, — відповіла Віолетта. — Справжній вибір ще попереду.

І вони рушили вперед — до другого кола Турніру Тіней, не знаючи, що наступне випробування поставить під сумнів не лише їхню силу, а й довіру одна до одної, яка між ними з'явилася.

---