Перше випробування — Сила.

Ніч опустилася на замок, і з нею — тиша, що важила більше за страх. Слуги давно розійшлися, маги розчинилися у тінях, залишивши тільки Коло Межі, яке світилося м’яким блакитним сяйвом. Саме тут мали розпочатися випробування.

Селена стояла в центрі залу, дивлячись, як лінії символів пульсують у такт її серцю. З кожним ударом щось усередині відгукувалося, ніби пробуджуючись. Їй було страшно, але водночас — незрозуміло спокійно. Десь глибоко вона знала: цей момент — неминучий.

Річард спостерігав з тіні. Його погляд був важкий, але повний віри. Він не мав права втручатися, але не міг і відвернутися. Якщо вона впаде — впаде й він.

Ауріс підняв свій посох, і повітря загуділо.
— Перше випробування — сила серця. Кожен має зустріти тінь, що народилася з його страху. Не боріться з нею мечем — лише волею.

Навколо Кола здійнявся вихор туману. З його глибини проступили постаті — тіні, що відображали душі тих, хто став перед ними.

Перед Селеною вийшла фігура — висока, темна, з її власними очима, тільки сповненими болю. Тінь говорила її голосом:
— Ти вкрала чуже життя. Ти живеш не своїм тілом. Ти чужинка тут.

Селена відчула, як груди стискає лід.
— Я не вкрала. Я лише хочу зрозуміти, чому ми помінялися… і як усе виправити.

Тінь засміялася — коротко, з болем.
— Виправити? Ти навіть не знаєш, ким ти є. Коли настане час вибору — ти зрадиш. Бо твоє серце не належить цьому світу.

Полум’я в чашах спалахнуло вище, а повітря почорніло. Селена зробила крок уперед.
— Може, я й не звідси, але я відчуваю біль цього місця, і я не дам йому поглинути нас усіх.

Світло, що виходило від неї, спалахнуло, мов блискавка. Тінь відступила, завила — і розчинилася в повітрі, залишивши лише легкий аромат попелу.

Ауріс опустив посох.
— Пройдено, — сказав він. — Але пам’ятай: істинна сила — це не перемога, а прийняття.

Селена ледве стояла, відчуваючи, як тіло пульсує від напруги. Річард підійшов ближче, порушуючи заборону.
— Ти змогла, — прошепотів він. — Твоя сила — не у тілі, а в душі.

Та вона майже не чула. Її погляд ковзнув до іншого кінця Кола, де Віолетта боролася зі своєю тінню. І та тінь… мала обличчя Річарда.

Віолетта стояла з мечем, що світився червоним.
— Ти ніколи не покохаєш мене, так? — прошипіла вона до примари, що мала його риси. — Ти обрав слабку!

Тінь посміхнулася, іскристо, боляче.
— Справжня сила — не в ненависті, але ти це зрозумієш лише тоді, коли втратиш усе.

Віолетта завила, і меч упав додолу. Навколо неї запалав вогонь, а обличчя стало білим, мов попіл.

Коли дим розвіявся, Ауріс лише кивнув:
— Перше випробування завершено, але тінь у ній досі жива. І якщо не приборкає її — вона стане її сутністю.

Селена відчула холод. Вона знала: далі буде важче. Наступне випробування — істина.