Заклик храму

Річард довго мовчав. Його пальці тремтіли, коли він торкався знака на вікні, наче боявся, що той зникне, щойно він кліпне. У світлі ранкового туману символ виглядав ще чіткіше — кільця, вплетені у стріли, що сходилися в одне око. Із глибини замку долинув низький гул, схожий на подих чогось древнього, що пробудилося.

— Цей знак… — нарешті промовив він, не зводячи погляду з тріщин. — Його називають Закликом Межі. Колись він з’являвся лише тоді, коли настав час Турніру Межі.

Селена  напружилася.
— Турніру? — перепитала вона, намагаючись уловити сенс у його голосі. — Якого турніру?

Річард підвівся, хоч у кожному його русі відчувалася втома. Він пройшов повз неї до старої полиці, дістав із-під пилу товстий, потріпаний том у чорній обкладинці.
— Це не просто змагання, — сказав він, відкриваючи сторінку, де були вирізані ті самі символи. — Це — випробування для тих, хто прагне зруйнувати прокляття, накладене на їхню кров. Турнір Межі проводився між живими та тінями — у місці, де світ світла торкається світу мертвих.

Він підняв на неї очі.
— Мій пращур, герцог Ейрік, колись пройшов цей турнір. Але він… не витримав останнього випробування. Через його поразку прокляття охопило весь наш рід.

— І тепер… його маєш пройти ти? — тихо спитала вона.

— Ні, — з гіркою посмішкою відповів Річард. — Прокляття з’їло мою душу. Якби я спробував перейти межу, мене б просто не стало, але знак з’явився зараз — тому що дві інші душі пов’язані з цією землею.

Він зробив крок ближче.
— Ти, Селено, і Віолетта.

Її серце різко стиснулося.
— Ми?.. Чому саме ми?

— Бо ви дві сторони одного дзеркала, — тихо сказав він. — Світло і тінь. Ти несеш у собі частку чужої душі, перенесену крізь закляття. Віолетта — нащадок того, хто колись оберігав храм. Разом ви можете пройти Турнір і звільнити не лише мене… а й усіх, хто застряг між світами.

Десь у глибині замку почувся дзвін — тихий, але невблаганний, мов час почав відлік.

— Тоді ми мусимо підготуватися, — твердо сказала Селена. Її голос здригнувся, але погляд був сповнений рішучості. — Скажи, кого нам шукати.

Річард повільно заплющив очі.
— Ардена, мага, що колись чув голоси тіней. Тіллу, алхімічку, яка пережила три переходи між світами. І Едгара — останнього воїна храму, тепер лише привид. Вони чекають там, де починається межа.

Вітер раптом пройшовся по залі, змахнувши пилюку, і полум’я свічок загойдалось. Символ на вікні спалахнув яскравіше — як печатка, що відкриває шлях.

Селена відчула, як у грудях піднялася хвиля страху й дивної впевненості водночас.
Їй судилося переступити межу.