Турнір

Уже другий день замок жив у тривожному очікуванні. Після появи знаку на склі в залах відчувалася зміна — повітря ніби стало густішим, важчим. Слуги говорили пошепки, вогонь у факелах горів дивно синім полум’ям, а дзеркала вкривалися тонкою пеленою туману. Межа між світами відкривалася.

Селена  стояла в головній залі, де збиралися ті, кого обрали для випробування. Перед нею — коло з чорного каменю, оточене символами, які ледь помітно світилися сріблом. Це місце називали Коло Межі. Саме тут мали розпочатися приготування до Турніру.

— Участь беруть лише ті, хто має силу серця й розуму, — проголосив Верховний маг Ауріс, сивий чоловік із гострим, мов криця, поглядом. — Той, хто пройде випробування, зможе дістатися храму й торкнутися завіси між світами.

Віолетта стояла поруч, у темно-бордовому плащі, її обличчя було спокійне, але очі — гострі, як клинки. Вона навіть не дивилася на Селену, але кожен її рух промовляв: я не поступлюся.

— Поруч із вами, леді, виступатимуть маги, воїни, зіллєзнавці, — продовжив Ауріс. — Це не змагання сили, а перевірка істини. Те, що ви приховуєте в собі, стане вашим союзником або ворогом.

У залі запахло димом і металом. На стінах розкривалися портали, з яких виходили ті, хто мав навчати обраних. Один — у чорному, із символами стихій на рукавах, другий — у срібній броні, третя — жінка з темним волоссям і поясом, повним флаконів та зілля.

Селену підвели до магині-зіллєзнавця. Та уважно подивилася на неї, вдивляючись, ніби бачила крізь шкіру душу.
— У твоїх жилах тече світло двох світів, — мовила вона. — Це може стати благословенням або прокляттям, але ти мусиш навчитися керувати тим, що всередині.

Селена кивнула, відчуваючи, як її серце відгукується на ці слова дивним тремтінням.

Віолетта ж опинилася в руках воїна-тренера — високого, суворого чоловіка з шрамом на щоці.
— Ти вмієш боротися, — сказав він, холодно оцінюючи її поставу. — Але в тобі надто багато гніву. Якщо не приборкаєш його, він спалить тебе раніше, ніж чудовиська з Межі.

Її губи скривилися в гіркій усмішці.
— Гнів — це теж сила. І я вмію її використовувати.

Селена чула ці слова, навіть не обертаючись. І знала: Віолетта не відпустить можливість довести, що вона гідна Річарда — навіть якщо для цього доведеться переступити через усіх.

Під вечір їх звели знову в центр зали. Перед кожною поставили чашу з срібним пилом. Маги промовили заклинання, і пил засвітився — над чашами з’явилися три знаки: меч, серце й око.

— Три випробування, — сказав Ауріс. —
Перше — сила. Друге — істина. Третє — вибір.
Кожне проходитиме на межі світів, і кожне торкнеться того, ким ви є насправді.

Тиша впала важка, мов камінь. Навіть вогонь у факелах, здавалося, завмер.

Селена глянула на знак над своєю чашею — око.
— Істина… — прошепотіла вона.

Віолетта ж усміхнулася, побачивши над своєю чашею меч.
— Ідеально, — сказала вона тихо, майже з насолодою.

Вони стояли поруч, але вже були по різні боки дороги — дорозі, яка могла або врятувати Річарда, або назавжди розділити їх.