Маски та інтриги

Замок спав. Годинник на вежі пробив північ, і в коридорах було тихо, настільки, що чути було навіть крапання води зі старих труб у стіні. Я вийшла зі своїх покоїв, не в змозі заснути після вечері. У голові крутилося занадто багато думок: Віолетта, її усмішка, її слова. Вони звучали в мені, немов лезо, що постійно шкребло по склу.

Я вирішила пройтися, щоб заспокоїтись. Довгі коридори вели в бік бібліотеки — єдиного місця, де я могла відчувати певний спокій, але вже на півдорозі я почула голоси.

Я зупинилася біля важких дверей, що були прочинені на кілька пальців. Крізь щілину виривався слабкий промінь світла.

— Батьку, ви ж бачите, що ця Мілена не варта його, — це був голос Віолетти, я впізнала його одразу. В її тоні вчувалося нетерпіння й прихований гнів. — Вона слабка, без роду, без підтримки. Це сміховинно — дозволяти їй займати таке місце.

— Тихіше, доню, — відповів чоловічий голос, низький і владний. Його інтонації не залишали сумнівів — це був маркіз, радник Річарда. — Пам’ятай, стіни тут мають вуха.

Я ледь стримала іронічну посмішку. Як вчасно сказано.

— Але ви погоджуєтеся зі мною? — наполягала Віолетта. — Вона не зможе втримати владу поруч із ним. Їй бракує хитрості й знань. Вона всього лише тінь.

Я мало не розсміялася. Якби вона знала, що перед ними вже не та тінь, якою вони її вважають…

— Терпіння, доню, — відповів маркіз. — Якщо Річард наполягає на цьому шлюбі, нам доведеться чекати, але пам’ятай: слабкі завжди самі риють собі яму. Твоє завдання — лишатися поруч, бути незамінною. Рано чи пізно він сам зрозуміє, що зробив помилку. І тоді…

— І тоді я займу своє місце, — прошепотіла Віолетта так тихо, що я ледве розчула.

Її слова зависли в повітрі, мов крижаний подих. Я відчула, як у мені піднялася хвиля холодної рішучості. Вони справді вважали мене слабкою? Вони гадали, що я сама впаду?

Я відійшла від дверей так тихо, як тільки могла. У грудях більше не було страху — лише вогонь. Якщо вони чекають, що я оступлюся, то дуже помиляються. Я вже вирішила: я не дам Віолетті й її батькові жодного шансу.

У цій грі на виживання я буду тією, хто зніме їхні маски.