Розмова під зорями

Ми сиділи на призьбі, а між нами, наче невидима стіна, лежали ці дорогі, чужі речі. Вечірнє сонце хилилося до обрію, розмальовуючи небо в помаранчеві та рожеві відтінки, але я його майже не помічала. Вся моя увага була прикута до Річарда, який, здавалося, нарешті був готовий відкрити мені всі карти. Моє серце калатало, як ненормальне, бо я розуміла, що зараз моя реальність, яку я так старанно вибудовувала, може остаточно зруйнуватися.
— З чого почати? — запитав він тихо, дивлячись на свої руки.
— З самого початку, — відповіла я, і в моєму голосі була рішучість. — Про прокляття. Про пророцтво. Про все.
Він глибоко зітхнув і почав розповідати. Його голос був тихим, але твердим.
— Наш рід проклятий, — почав він. — Це сталося багато століть тому. Один з моїх предків повівся негідно з могутньою чаклункою. Вона не змогла його вбити, але прокляла весь наш рід. Кожен герцог, що успадковує титул, успадковує і хворобу, яка висмоктує з нього життя. Коли емоції стають надто сильними — чи то радість, чи то гнів, чи то страх — прокляття активується. Я відчуваю нестерпний біль, а потім – темряву. Порятунок один: одружитися з дівчиною, яка, згідно з пророцтвом, є ключем до мого зцілення.
Я мовчала, і в моїй голові проносилися сотні думок. Все це звучало як казка. Як... мій колишній світ. У моєму світі все мало логічне пояснення, а тут – прокляття, чаклунки, доля, але я згадала магію, яку опановувала, і Афіну – і зрозуміла, що все це – реальність.
— І ця дівчина… — сказала я, і моє серце забилося ще швидше, — це Мілена, тобто я?
— Це так, — кивнув він, дивлячись мені прямо в очі. — Я знайшов її. Я спостерігав за нею здалеку, як того вимагали мої обов'язки. Я бачив, як вона страждає, як боїться, і я відчув до неї жаль. Я думав, що саме вона і є моя наречена, яка зможе зняти прокляття, але потім… все змінилося.
Він замовк, і я відчула, як напруга між нами зростає.
— Потім я побачив тебе, — продовжив він, і в його очах з'явився той самий вогонь, що так мене приваблював. — Ти не була переляканою. Твій голос був твердим, твої очі — сповнені життя. Ти була зовсім іншою. І найдивніше… у маренні, коли прокляття висмоктувало з мене останні сили, я бачив тебе. Не Мілену, а тебе. З іншим іменем.
Я завмерла. Він знав. Він знав про Селену. Якийсь час я не могла вимовити й слова. Нарешті, я зібрала в собі всю мужність.
— Пророцтво, — сказала я, і мій голос звучав дивно, — згадувало ім'я Селена.
— Звідки ти знаєш? — його погляд став пильним. — Я ніколи нікому про це не говорив. Я сам дізнався про це, коли прокляття ледь не вбило мене. Воно прошепотіло мені ці слова:
Коли сонце у море ляже,
А місяць на обрій зійде,
Мілена слова прокаже —
Й Селена в цей світ прийде.
Я завмерла, ледь не впавши з призьби. Ці слова. Це було… про мене. Про моє переміщення. Це було не просто пророцтво. Це була інструкція.
— Я… — я відчула, як моє обличчя зблідло. 
— Отже, ти і є Селена, — прошепотів він, і в його голосі я почула подив, але не страх. — І ти не Мілена.
Мені не було сенсу приховувати далі. Я розповіла йому все. Про своє життя в іншому світі, про бізнес, про те, як опинилася в тілі Мілени. Він слухав уважно, не перебиваючи, і в його очах була дивовижна суміш шоку і розуміння.
Коли я закінчила, наступила довга, напружена тиша. Я боялася, що він розлютиться, але він лише простягнув руку і взяв мою долоню.
— Твоє серце — б'ється по-іншому, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Воно сильне. Воно не боїться. Ти і є Селена.
Його слова були для мене як ковток води в пустелі. Я більше не була самозванкою. Я була Селеною, і він мене прийняв.
— Що нам робити далі? — запитала я, і в моєму голосі знову з'явилася рішучість.
— Ми не можемо залишатися тут, — сказав він, обводячи поглядом хатину. — Мій гінeць... він повідомить, що знайшов мене. За мною прийдуть. І я не хочу, щоб тебе знайшли. Не хочу, щоб тобі довелося повертатися до того життя, яке ти так ненавиділа.
Я кивнула. Це було логічно. Наш маленький світ на околиці лісу був зруйнований. Попереду була невідомість, але цього разу я була не одна.
— Що ми робитимемо? — запитала я, дивлячись на нього, відчуваючи його теплу долоню в своїй.
— Ми знімемо це прокляття, — сказав він, і в його голосі я почула твердість, яку ніколи раніше не чула. — Ти — ключ. І ми знайдемо спосіб, як ним скористатися.
І в цей момент я зрозуміла, що наша історія тільки починається. І вона буде набагато складнішою, ніж я могла собі уявити. І що мої бізнес-навики, знання про магію, і навіть моє колишнє життя – все це було підготовкою до того, що на мене чекає. Я була Селеною. І я була готова до цього виклику.