Кристали та Вогонь: Перший Магічний Капітал

Я поверталася до своєї хатини, але думками вже була далеко. В моїх руках був не просто хліб, м'ясо та овочі, а підтвердження моєї теорії: в цьому світі можна не тільки вижити, а й отримати перевагу. Моя ділова хватка працювала, і я була сповнена рішучості застосувати її на новому рівні. Головним інструментом у моєму "бізнесі" тепер була... магія.
План був простий і божевільний водночас. Я згадала, як у моєму світі дорогі камені, наприклад, аметисти, отримували свій колір завдяки термічній обробці. Моя вогняна магія, що виривалася з моїх пальців, була не простим полум'ям – вона була чистою енергією, що підкорялася моїм емоціям і волі. Що, якби я могла "обробити" нею звичайне каміння і перетворити його на щось цінне?
Перш ніж ризикувати з кристалами, що були в скриньці (я відчувала, що вони були особливими), я вирішила потренуватися. Я знайшла біля струмка кілька звичайних, сірих камінців. Моя перша спроба була провальною. Я згадала свій гнів, і з моїх пальців вирвався потужний, неконтрольований потік полум'я, що обпалив камінь і розколов його на друзки. Це було неефективно і небезпечно.
"Не так, – сказала я собі, спостерігаючи за димом, що виходив з моїх рук. – Тут потрібна не руйнівна сила. Тут потрібна точність. Контроль."
Я згадала свої практики йоги та медитації, які раніше вважала просто способом зняти стрес. Вони допомагали мені заспокоїтися. Я сіла на підлогу, заплющила очі і намагалася очистити свій розум від зайвих думок. "Не гнів, не роздратування... а зосередженість, – я шепотіла ці слова, відчуваючи, як пульсує вогонь всередині мене. – Ідея. Мета. Перетворення."
Коли я відкрила очі, мій погляд був холодним і розважливим, як у хижака перед атакою. Я взяла в руки інший камінець. Він був сірим, тьмяним, нічим не примітним. Я зосередила всю свою волю, всю силу вказівного пальця. На кінчику пальця спалахнув маленький, але стійкий вогник – не полум'я, а, скоріше, яскрава, сяюча точка. Я обережно торкнулася нею камінця. Він почав світитися. Спочатку ледве помітним оранжевим, потім – червоним, і, нарешті, він засяяв м'яким, жовтуватим світлом, але нічого не сталося. Камінь був просто гарячим.
"Якось не так. Потрібна більша потужність, але без руйнування."
Я взяла наступний камінець, обережно, але впевнено посилила потік енергії. Жовте світло стало яскравішим, і раптом… я почула тріск. Не розколювання, а швидше... зміну структури. Камінь став прозорим! Всередині нього з'явилися дивні, кришталеві візерунки. Це був не діамант, але це було щось набагато красивіше за звичайний сірий камінь. Це було успіхом.
Тріумф наповнив мене. Моя теорія працювала! Я могла створювати цінність з нічого, просто використовуючи своє тіло і волю. Тепер я була не просто торговкою. Я була... "алхіміком".
Я дістала з бабусиної скриньки один із прозорих кристалів, що, як я відчувала, мали магічний потенціал. Він був холодним на дотик, але пульсував енергією. Я зосередилася. Цього разу мені не довелося докладати таких зусиль, як зі звичайним каменем. Кристал, немов губка, вбирав мою магічну енергію, світився зсередини, і поступово... його колір змінився. Він став насичено-фіолетовим! Прекрасний, прозорий аметист, що сяяв у моїй руці.
Це був мій момент тріумфу. Я тримала в руці не просто камінь, а підтвердження своєї сили, своєї винахідливості. Я знайшла свій "капітал" у цьому примітивному світі.
Мої роздуми перервав голос Афіни, яка сиділа на верхівці печі. "Ти обережна, спадкоємице. Не всі твої знахідки – просто каміння."
Я підняла погляд. "Що ти маєш на увазі?"
"Деякі кристали можуть привертати увагу. Деякі можуть бути чутливими до певних подій. Твоя вогняна сила… вона могутня, але нею можуть зацікавитися ті, хто полює на таких, як ти."
"Ти про що? Про герцога?" – я відчула холодний подих страху.
"Герцог – це лише одна проблема, – прошепотіла Афіна. – Існують інші. У цьому світі магія рідкісна. І ті, хто її має, зазвичай ховаються. Або… їх полюють."
"Тобі потрібна легенда, – вона продовжила. – Ти не можеш просто прийти на ринок з цим… чудом і сказати, що знайшла його. Тебе або приймуть за відьму, або пограбують. Або гірше."
Я розуміла, що вона права. У моєму світі, щоб "відмити" гроші, потрібні були складні схеми. Тут, мабуть, все було ще простіше. Потрібна була легенда, "бізнес-план" для прикриття.
"Звісно, – пробурмотіла я. – Я знайшла старий, занедбаний рудник. Бабусин рудник. У ньому є особливі кристали, які просто потрібно відшліфувати." – Я вже уявляла, як це звучатиме. Навіть у цьому світі потрібно було створити "бренд".
Афіна посміхнулася, і мені здалося, що вона задоволена моїм рішенням. "Мудро, але ти маєш знати, що існують інші способи. Бабусині записи… вони містять набагато більше. Не лише рецепти, а й таємниці. Як захистити себе. Як сховатися від тих, хто шукає силу."
Це змусило мене замислитися. Я вже не просто виживала. Я була на початку нового життя, що було повне небезпек, але й неймовірних можливостей. Я мала вогонь у своїх пальцях і гострий розум, який працював на мене. Це було не просто повернення до "золотої клітки". Це було створення моєї власної, нової клітки. Або, можливо, мого власного світу. І я була готова до цього. Я була впевнена, що переможу. Навіть тут, де ніхто не вірив у Селену.