Королева у бруді

Коли Селена розплющила очі, вона відчула немислимий холод, що проникав у кожну кісточку. Навколо неї були не м'які шовкові простирадла її ліжка, а грубий, колючий солом'яний матрац. Повітря пахло зовсім інакше – не свіжими квітами та дорогими парфумами, а вологою, землею та димом. Вона підвелася, відчуваючи незвичну важкість у ногах і дивну грубу тканину на своєму тілі. Кімната навколо неї була маленькою, темною, зі старими дерев'яними стінами та кривим вікном, затягнутим павутинням. Це була бабусина хатина, про яку Мілена, у спалахах дивних спогадів, що промайнули під час обміну, згадувала з теплотою.
На старому дерев'яному столі, поруч із тим самим великим, дивним дзеркалом, що досі тьмяно мерехтіло, лежав пожовклий аркуш паперу, притиснутий невеликим, різьбленим дерев'яним амулетом. Руки Селени, тепер грубі та мозолисті, несміливо потяглися до нього. Це був лист. Написаний нерівним, але чітким почерком, він промовляв до неї голосом Мілени, сповненим відчаю та потаємної надії:
"Я не знаю, хто ти, але якщо це читаєш, значить, ритуал вдався. Прости мені мою відчайдушність. Я – Мілена, і це тіло належить мені. Можливо, ти думаєш, що я божевільна, але мені потрібна була втеча. Моє життя… воно було нестерпним. Я жила з батьком Мартином, який давно зламався, та мачухою Агнес і її сином Елріком. Вони гнобили мене, використовували як служницю. Кожен день був пеклом праці та образ, але найгірше – це шлюб. Мене збираються віддати заміж за герцога Річарда. Його називають Проклятим, Північним Вовком. Ходять чутки, що він чудовисько, і його замок – місце жаху. Я не могла, не могла так жити. Моя бабуся, яка залишила мені цю хатину і цю книгу, вірила, що наш рід може змінити долю. Сподіваюся, ти знайдеш у собі сили пробачити мене за цю… заміну. Я не знаю, що сталося з тобою, але я сподіваюся, що ти краще впораєшся з моєю долею, ніж я. Я залишила тобі ще одне закляття. Цей амулет, що притискає лист, вкаже тобі шлях до мого дому, де на тебе чекають… мої родичі. Прости. Мілена."
Селена перечитувала лист кілька разів, її очі бігали по рядках, намагаючись осягнути весь масштаб катастрофи. Слова Мілени, сповнені відчаю та безвиході, різали їй слух, ніби леза. "Мілена... Проклятий герцог... Чудовисько..." Все це звучало як найжахливіший фільм, який вона колись дивилася на своєму гігантському екрані, але це була її нова, неймовірна реальність. Вона підвела очі на дзеркало, що тьмяно відображало її нове обличчя. "Що ти накоїла, Мілено?!" – прошепотіла вона, відчуваючи суміш гніву, роздратування і дивної, незвичної для неї, гіркоти. Її власне життя, нехай і порожнє від справжнього щастя, було принаймні комфортним і передбачуваним. А це? Це був хаос.
Її погляд зачепився за той самий різьблений амулет, яким був притиснутий лист. На ньому були вирізані дивні символи, і вона відчула, як від них йде легке тепло. Мілена згадувала, що бабуся казала про оберіг, що вказує шлях. Це було одне з тих "інших заклять", про які Мілена писала в листі, активатор вказівки шляху. Легке сяйво огорнуло амулет, і вона відчула слабке, але чітке тяжіння у певному напрямку. Цей шлях вів на схід, через ліс.

Селена вийшла з хатини, і холодний ранковий туман, що клубився над землею, обгорнув її. Вона йшла стежкою, амулет у руці ледь помітно пульсував, вказуючи напрямок. Кожен крок був випробуванням, справжнім катуванням для її зніженого тіла. Грубий одяг тіла Мілени натирав шкіру, незвичні м'язи боліли від напруги, а легені, що звикли до кондиціонованого повітря, важко вдихали вологе, лісове повітря. Вона спіткалася об коріння дерев, ковзала на мокрому листі, тіло Мілени було незграбним і невмілим. Чи то Селена не звикла до нього.
Йдучи, Селена обмірковувала прочитане, і чим більше вона думала, тим більше люті наростало в ній. Її власний світ, такий розкішний і захищений, де єдиною проблемою була фальш, раптом здався не таким вже й поганим на тлі цього кошмару. "Гнобили? Використовували як служницю? Проклятий герцог?" Ці слова відлунювали в її голові, ніби зловісний хор. Вона, Селена, королева розкоші, опинилася в тілі Попелюшки, та ще й у світі, де існувала реальна магія, з прокляттями та чудовиськами! Це було за межами будь-яких її уявлень.
Уся її сутність, вихована у світі, де гроші та статус вирішували все, а проблеми зникали за помахом руки, почала кипіти від обурення. Вона звикла, що їй підкоряються. Вона звикла отримувати те, що хоче. "Немає такого поняття, як "безвихідь", є лише недостатньо креативні рішення," – часто казав її батько, мільярдер, якому вона сліпо довіряла. І Селена вірила в це всією душею.
"Нічого, Мілено, – рішуче подумала Селена, стискаючи кулаки так сильно, що відчула біль у мозолях. – Ти, може, і звикла до такого життя, але я – ні. Ця Агнес? Цей Елрік? Цей проклятий герцог? Ми ще побачимо, хто кого. Я наведу тут такі порядки, що вони згадають мене незлим тихим словом, якщо взагалі зможуть говорити, а якщо й ні, то, принаймні, виживу я, а потім, якимось чином, повернуся додому, але поки я тут, я буду Селеною. І ніхто не змусить мене терпіти!"
З кожним кроком її рішучість зміцнювалася. Біль у тілі відступав на другий план, поступаючись місцем цілеспрямованості. Її шок та розгубленість почали перетворюватися на холодний, розважливий план дій. Вона, Селена, не звикла програвати. І вона точно не дозволить, щоб її життя, навіть у чужому тілі, перетворилося на пекло, з якого Мілена так відчайдушно намагалася втекти. Вона буде королевою. Навіть у бруді.
Коли перед нею, нарешті, відкрився вид на маленьке село та похилений паркан, що оточував будинок, Селена вже була готова. Її обличчя, хоч і виснажене, тепер випромінювало незвичну для Мілени рішучість. Вона знала, що робитиме. І це буде видовище, яке це село запам'ятає надовго.

Перші миті в самому домі Мілени були суцільним хаосом, що перетікав з хаосу пробудження. Свідомість Селени, яка звикла до м'яких, шовкових простирадл, шовкових халатів і пахощів елітних парфумів, тепер була шокована. Тіло боліло, ніби його пропустили крізь жорна, а кожна кісточка нила від незвичного холоду та грубої поверхні, на якій вона лежала. Замість звичних звуків океанського прибою та фонової музики, її вуха розрізняли лише тихе шарудіння соломи, віддалений гавкіт собаки та чиєсь гучне хропіння з-за стіни.
Її погляд ковзнув по кімнаті. Все було чужим: грубе покривало, старий дерев'яний стіл, миски з засохлими залишками їжі, яка виглядала як їжа для худоби, а не для людини. «Що за…?» – прошепотіла Селена, але голос, що вирвався з її горла, був чужим – тихим, надто м’яким, незвично високим. Вона намагалася підняти руку, але м'язи не слухалися, боліли від незвичної напруги. Нарешті, з зусиллям, вона підвелася, її погляд ковзнув по кімнаті.
Коли двері рипнули і в кімнату, без стуку, увійшла жінка, що, судячи з опису Мілени, була її мачухою, Агнес, Селена була ще в повному шоці. Жінка, з обличчям, що нагадувало пергамент, і очима, повними злісного тріумфу, окинула її поглядом.
"Ти довго там спатимеш, нероба?! – голос Агнес, схожий на скрегіт незмазаної вісі, пролунав різко, змушуючи Селену здригнутися. – Вже скільки сонця високо, а ти дрихнеш! До обіду треба і води принести, і курник прибрати, і дрова порубати! А потім ще й обід і вечерю готувати!" Вона махнула рукою у бік Селени, ніби відмахуючись від мухи. "І дивись мені, щоб до приїзду герцогських слуг все сяяло! Ти ж знаєш, яка вона, наша пані!"
Слова Агнес, її тон, її самовпевненість – це було останньою краплею. Шок Селени почав повільно, але вірно перетворюватися на гнів. Вона, Селена, звикла до покори лише від інших, а не до покори сама. До неї ніхто ніколи не смів так розмовляти! Її світ, нехай і порожній, був світом, де вона була королевою. І раптом опинитися в цьому бруді, під гнітом цієї жахливої жінки? Нізащо!
Вона розпрямилася, наскільки дозволяло незвичне тіло, і її очі, тепер сповнені звичної для Селени владності та блиску, вп’ялися в Агнес.
"Що ти сказала? – голос Селени, у тілі Мілени, прозвучав дивно низько і різко. – Повтори ще раз, якщо наважишся."
Агнес застигла. Її обличчя витягнулося. Вона ніколи не чула такого тону від Мілени. Завжди покірна, завжди мовчазна, ця дівчина зараз дивилася на неї так, ніби вона, Агнес, була лише брудним шматком ганчірки.
"Ти що, очманіла?!" – видихнула мачуха, але вже з нотками невпевненості в голосі.
"Очманіла? – Селена зробила крок уперед, настільки стрімкий, наскільки дозволяло незвикле тіло. – Це ти очманіла, якщо думаєш, що я буду терпіти твої вибрики! З цього моменту все буде по-іншому!"
Агнес стояла як укопана. Це було нечувано! Завжди покірна Мілена? Раптом її осягнула думка, що, можливо, дівчина збожеволіла від стресу перед весіллям. Ця думка викликала у неї лише злісну усмішку. Збожеволіла? Тим краще! Її буде легше приструнити.
"Я подивлюся на це, Мілено. Подивлюся," – прошипіла мачуха, але її голос вже не був таким впевненим, як раніше. Вона відвернулася і вийшла, бурмочучи щось собі під ніс.
Селена відчула приплив дивного, але приємного задоволення. Вона завжди любила владу, але стояти в цьому брудному тілі, у цій обдертій кімнаті, і командувати цією старою каргаю – це було нове відчуття. "Гаразд, Мілено, – подумала вона, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. – Я не знаю, як я тут опинилася, але я наведу тут порядок. І ти мені допоможеш."
Вона спробувала розчесати скуйовджене каштанове волосся пальцями, але це було безглуздо. "І як вона взагалі так жила?" – подумала Селена з огидою. Вона оглянула кімнату. "Стереосистеми немає, Wi-Fi немає, навіть нормальної води немає! Це катастрофа!" Її погляд зачепився за стару бочку з водою біля дверей. "Це ж для чогось має бути!" З деякою огидою вона занурила туди руки, набрала води і спробувала хоча б трохи зволожити обличчя і волосся.
Далі її чекав батько, Мартин. Коли вона зайшла на кухню, він сидів за столом, схиливши голову.
"Добрий ранок, тату", – сказала Селена, намагаючись імітувати звичний тон Мілени, але її голос все одно звучав якось інакше.
Мартин підняв голову, його очі були червоними від недосипу. "Мілено… ти готова?" – він дивився на неї з болем, ніби на приречену жертву.
"Готова до чого? – Селена роздратовано знизала плечима, намагаючись згадати, як це робила Мілена. – Готова до того, щоб ця оселя нарешті набула людського вигляду? Готова до того, щоб хтось навчив пані Агнес манер? Абсолютно готова!"
Мартин подивився на неї з таким подивом, що Мілена, справжня, мабуть, могла б звалитися від шоку. Він лише зітхнув і знову опустив голову. Він ніколи не був сильним, і вже давно здався під натиском Агнес, але цей погляд Селени, її впевненість, що випромінювала, якось вплинули на нього. Можливо, не все ще втрачено.
З того дня в домі настала нова ера. Селена, використовуючи тіло Мілени, почала наводити свої "порядки". Вона, з її досвідом керування домашнім персоналом, швидко зрозуміла, що проблема не в кількості роботи, а в її організації.
"Агнес, чому ця картопля лежить тут, а не в льоху? Це ж зіпсується!"
"Елрік, якщо ти не прибереш за собою стіл, я особисто викину твоє ліжко на вулицю!"
Мачуха та її син були в шоці. Мілена, яка раніше мовчала і терпіла, тепер була схожа на розлючену пантеру. Вона кричала, роздавала вказівки, навіть погрожувала. Вона не розуміла, як працюють місцеві печі, як правильно доїти корову, але вона була майстром у керуванні людьми.
Одного разу, коли Елрік відмовився принести води з колодязя, вона схопила відро і з такою рішучістю попрямувала до нього, що той від несподіванки випустив ложку з рук. "Я піду сама, – заявила Селена, – але якщо ти не будеш виконувати свої обов'язки, тобі доведеться спати в хліві разом зі свинями!"
Елрік, який звик до покірності Мілени, був настільки здивований, що лише кліпнув очима. Це була не його Мілена. Це був якийсь демон у її тілі!
Смішних подій було чимало. Селена, яка звикла до м'яких ліжок, вперше прокинулася з диким болем у спині від солом'яного матраца і голосно зойкнула, викликавши переляк у Агнес. Вона намагалася розпалити піч, але лише наповнила хату димом, змусивши всіх кашляти. Її перша спроба доїння корови закінчилася тим, що половина молока опинилася на підлозі, а сама вона була обляпана з ніг до голови, але навіть ці невдачі не зламали її духу. Вона була сповнена рішучості адаптуватися і вижити, а головне – не дозволити цій родині знову над нею знущатися. Її мета була зрозумілою: не просто вижити, а перетворити цей "сірий світ" на щось, що хоча б віддалено нагадувало б її власну "золоту клітку". І вона почала з малого: з наведення порядку у цьому домі, який тепер, по праву, належав їй.