Розкішний Вакуум Душі

Сонце, що пробивалося крізь панорамні вікна розкішної вілли на березі океану, мало б зігрівати, але Селена відчувала лише холод. Холод, що проникав у саму душу, попри дорогі тканини, що огортали її тіло, попри галасливе товариство, що оточувало її. Сьогоднішній ранок мав бути ідеальним: чергова вечірка, модний клуб на пляжі, її хлопець, Марк, що здавався втіленням мрії, але щось зламалося.
Її друзі, такі ж діти багатства, як і вона, безтурботно сміялися, плескалися в басейні, обговорюючи останні тренди та дорогі покупки. Селена сиділа осторонь, спостерігаючи за ними з почуттям, що їхній сміх – це лише порожній звук. Її погляд вихопив Марка, який, думаючи, що вона не бачить, діловито перемовлявся з кимось по телефону, його обличчя було зосередженим і хитрим. Він згадав її ім'я. "Так, вона буде інвестувати, не хвилюйся, татусю. Селена — наш золотий квиток. Вона підпише все, що я скажу". Слова, мов гострі леза, вп’ялися їй у серце. Золотий квиток. Вона була для нього лише інструментом, способом власного збагачення, черговою сходинкою до його амбіцій. Нудота підкотила до горла. Усі ці роки, усі ці слова про кохання, усі обіцянки – все було брехнею, ретельно спланованою грою.
Світ, що раніше здавався таким яскравим і безтурботним, раптом виявився вакуумом, порожнім всередині. Розкіш стала потворною, друзі – фальшивими, а кохання – болючим обманом. Селена відчула, як її дихання перехоплює, а в грудях наростає гіркий, нестерпний біль. Вона ледь чутно вимовила вибачення, які ніхто не почув, і кинулася геть, залишивши позаду гамір, сміх і нестерпну порожнечу.
Вона мчала по звивистих доріжках вілли, повз доглянуті газони та екзотичні квіти, які тепер здавалися їй безжиттєвими муляжами. Двері її спальні захлопнулися за нею з оглушливим тріском. Селена кинула на ліжко свій планшет і впала в крісло, відчуваючи, як сльози ріжуть очі, але вона не плакала. Сльози застрягли в горлі, перетворившись на розчарування і гнів.
"Заспокойся, Селена, заспокойся", – шепотіла вона собі. Вона була звикла контролювати свої емоції, але сьогодні це було надзвичайно важко. Інстинктивно вона потягнулася до планшета і знайшла папку з аудіомедитаціями. Це був її особистий ритуал – втеча від реальності, коли та ставала надто нестерпною. Вона обрала улюблений трек, який обіцяв "віднайти внутрішнє Я" та "перенестися у світ мрій". Голос, що заспокійливо лився з динаміків, почав говорити про дихання, про розслаблення, про уявні подорожі.
"Уявіть себе у казці, де ви – головна героїня, принцеса свого життя", – промовив голос з аудіозапису. – "Згадайте улюблену історію. Можливо, про дівчину, що перемагає труднощі, яка знаходить своє щастя. Зануртеся в цей світ, дозвольте йому поглинути вас..."
Селена заплющила очі. Її свідомість, розхитана глибоким розчаруванням, жадібно вчепилася за цю пропозицію. Вона завжди любила казку про Попелюшку. Дівчина, яку гноблять, але яка врешті-решт знаходить своє справжнє місце. Це здавалося таким далеким від її власного життя, де вона, здавалося б, мала все, але відчувала себе порожньою всередині, як лялька в золотій клітці. Вона почала уявляти собі ту дівчину: з розкішним бальним платтям, що танцює на балу, але водночас відчувала біль від зради, яка була такою реальною, такою болючою, і яка в цей момент перекривала всі її матеріальні блага.
Кімната потонула у легких сутінках, коли Селена заглибилася в медитацію. Її велике дзеркало, інкрустоване кристалами, що стояло навпроти, відбивало її силует. Вона не знала, що саме в цю мить, далеко за межами її світу, в іншій реальності, Мілена вимовляла слова стародавнього заклинання, що мало змінити їхні долі.
Медитація ставала все глибшою. Образи Попелюшки перепліталися з власними відчуттями Селени: порожнеча, біль, бажання змінити все, втекти від цього фальшивого світу. Голос медитації звучав вже немов звіддаля, а потім почав спотворюватися, перетворюючись на дивний, високий шум, схожий на свист вітру в кам'яних ущелинах.
"Відкрийте своє внутрішнє око... дозвольте собі відчути інший світ..." – останні слова медитації розчинилися в наростаючому гулі.
Раптом Селена відчула різкий спазм, нестерпний, гострий біль у голові, ніби її мозок розривався на мільйони дрібних шматочків. Її тіло обм'якло, вона втратила контроль над ним. Вуха заклало неймовірним шумом, схожим на гуркіт водоспаду, що падав у безодню, а перед очима все закрутилося в хаотичному вихорі кольорів та образів. Останнє, що вона побачила, був її власний розкішний гардероб, що обертався, і блиск кристалів на дзеркалі.
І тоді все зникло. Настала повна, безмежна темрява.
Коли Селена розплющила очі, вона відчула немислимий холод, що проникав у кожну кісточку. Навколо неї були не м'які шовкові простирадла її ліжка, а грубий, колючий солом'яний матрац. Повітря пахло зовсім інакше – не свіжими квітами та дорогими парфумами, а вологою, землею та димом. Вона підвелася, відчуваючи незвичну важкість у ногах і дивну грубу тканину на своєму тілі. Кімната навколо неї була маленькою, темною, зі старими дерев'яними стінами та кривим вікном.
Вона підбігла до тьмяного, запорошеного дзеркала, що висіло на стіні. Замість свого відображення, свого рудого, доглянутого волосся і сучасного одягу, вона побачила... іншу дівчину. З довгим світло-каштановим волоссям, що звисало брудними пасмами, з обличчям, виснаженим працею і смутком, в простому, полатаному зеленому платті.
Це не була казка про Попелюшку. Це була реальність, яка врізалася в її свідомість з усією жорстокістю. Вона була в чужому тілі . У зовсім іншому світі.