Сон

Від гучного ридання , сніг ще більше посипався з неба.

На галявині завирувала хуртовина. Зоя сиділа на холодній кризі , пристально вдивляючись в своє відображення. Вона не вірила у магію, але того разу все було по- іншому.

Дівчина поглядом шукала вродливого юнака і його старовинну книгу. 

На рівні підсвідомості розуміла, що розгадка криється саме там . 

Знесилено підвелася на ноги й заходилася шукати вихід на волю. 

Вона довго брела по вузенькій дорозі, яка привела її в нікуди. Зоя знову опинилася в тому самому місці , з якого шукала вихід .

Немов зачароване коло." Що ж то таке?." Не розуміла дівчина.

Та сама галявина, річка й дерева. Як же вийти звідти?. А холод нестерпно пронизував, аж до кісток.

Непорушно стояла, ніби прощалася із своєю вродою й минулим життям. Її мрія так і не здійснилася . Мабуть, обручка дістанеться іншій. 

Скривилася, але вдіяти нічого не могла. Їхні долі навіки розійшлися. Давид неодмінно покохає іншу. 

Хотіла  перестрибнули річку, та не втрималася й впала і проломилася  під лід.

Крижана вода  потягнула дівчину на самісіньке дно. Вона вже не опиралася  вибрикам долі. Якщо судилося залягати на дно, то так тому і бути. 

Ногою зачепилася за водорості, а там спокійнісінько собі лежала розгорнута книга. Дівчина ненароком доторкнулася сторінок. Як враз опинилася на поверхні. Галявина знову стала сонячною, всипаною пожовклим листям. І знову смачно запахло стиглими плодами. А кругом панувала цілковита тиша. 

-Зоя- Раптом почулося вдалині. 

Дівчина повернула голову й перед собою побачила кремезну постать  Давида. 

В руках у нього виднілася порожня таця.

А між дерев хтось тихенько причаївся і важко дихав, спостерігаючи за двома закоханими . 

Давид ховав свій погляд від Зої, щоб та не побачила, як його сльози самі котяться додолу . 

Він  вийняв із душі своє порожнє серце і поставив на тацю .

-Бери. 

 Й покинув чарівну галявину.

Зоя ще довго дивилася йому вслід й мовчала. Лиш серце щеміло від болю.

Не таку вона уявляла собі їхню романтичну зустріч в останню ніч жовтня, де їхні серця мали зєднатися .

Стала навколішки й сумно скривилася від жалю...

***********************

-Зоя!-несамовито репетував хтось їй прямо під вухом.

Вона потягнулася, протерла заспані очі й побачила над собою кремезну чоловічу постать. Яка хмарою повисла над її головою й безперервно махала руками.

-Де я?- Прошепотіла, не розуміючи що коїться.

-Ну ні , ще й питає. -Закотив очі до стелі Давид й продовжував щось бурмотіти собі під ніс.

Зоя плеснула долонями себе по обличчі й радості її не було меж. Вона збагнула, що від перевтоми заснула прямо на робочому місці. А казкові пригоди - лише фантастичний сон. Гальмівний знак, що вказував на необхідність перезавантажитись.

Першим ділом глянула на себе в дзеркало.

-Фу, все на місці. -Провела долонею по гладенькій шкірі й тихо посміхнулася .

Вона спокійно заходилася заспокоювати коханого.

-Завтра закінчимо почату роботу. Сьогодні я дуже втомилася. 

Й немов дитина кинулася йому в гарячі обійми. Від ніжного дотику дівчини, серце боса розмякло.

Із теплотою глянув на наречену , махнув рукою й промовив.

-Твоя взяла. 

Ще кілька хвилин простояли в обіймах.

Перекинулися закоханими поглядами й із широкими посмішками поспішили покинути стіни сірого  офісу.