частина 3. Романтика та океан

Тепле сонце вже ніжно торкалося пальмового листя, коли Тіна прокинулася і вийшла зі свого будиночка, босоніж ступаючи по теплому дерев’яному настилу.

Повітря було насичене ароматами свіжих фруктів, морської солі та квітів франжіпані. Вона глибоко вдихнула екзотичний аромат, милуючись безкрайнім океаном, а потім заплющила очі від насолоди, відчуваючи як легенький вітерець ніжно обіймає її за плечі.

-Доброго ранку, сусідко!- знову почула вона знайомий чоловічий голос і з подивом поглянувши навколо побачила Алекса.

 Він сидів за столиком на терасі сусіднього будиночка і привітно махав їй рукою.

-Доброго ранку,- посміхнулася Тіна у відповідь.- То ми з вами ще й сусіди?

-Так, можливо це доля?- загадково посміхаючись промовив Алекс.- То може поснідаємо разом?

    Через кілька хвилин Тіна вже піднімалася дерев’яними сходами  на терасу до свого сусіда.

-Я подумав, що ти не відмовишся від такого романтичного сніданку,-промовив Алекс вказуючи на столик, на якому стояли дві філіжанки кави, екзотичні фрукти та тости. Проходь, не соромся.

   Тіна сіла за столик і поправила волосся, яке пахло океаном та вітром.

-Пригощайся,- Алекс простягнув їй каву.

-Дякую…

-Тут так тихо,- промовив він, зробивши декілька ковтків ароматного напою,-мені потрібно було саме таке місце, в якому поєднувалися б відстань і спокій.

-З тобою щось сталося?- обережно запитала дівчина, стурбовано поглянувши на нього.

-Так, сталося…Ще зовсім недавно я мав було все. Тобто, думав, що мав – роботу, амбітні плани, кохану дівчину…Але одного дня вона повідомила, що ми не можемо далі бути разом і просто пішла. Без пояснень, скандалів і сварок…-Алекс замовк і уважно поглянув на горизонт, де небо зливалося з водою в одну стихію.- Тому я приїхав сюди, щоб вилікувати своє розбите серце і згадати як дихати на повні груди. А ти?

   Тіна замислилася. Її історія теж мала свої секрети. Але поки що вона не готова була  розповідати про себе. Тому вона просто посміхнулася у відповідь.

-А я прилетіла сюди, щоб писати про океан, який зцілює і лікує…

  Легкий сніданок плавно перейшов в обід. Вони говорили про все на світі. Алекс розповідав їй про Київ, про роботу і втечу від болю.  Тіна розповідала йому про Дніпро, про подорожі й про те, як давно мріяла приїхати в це місце, де можна зупинитися і відчути себе вільною.

   Час летів непомітно. Вони сміялися, купалися в океані і гуляли, взявшись за руки, ніби закохані.

-Сьогодні був найкращий за останні місяці день в моєму житті,-зізнався Алекс, спостерігаючи як хвилі накочуються на берег, а сонце, яке вже почало тонути в океані, фарбувало піну в золотаво-рожевий.

-Для мене теж,- тихо відповіла Тіна.

   Вони сиділи на березі, дивлячись як небо поступово вкривається золотом. Сонце обережно спускалося вниз, немов боялося зруйнувати  тишу, яка була навколо.

-Поглянь,- прошепотіла Тіна, нахилившись трохи ближче до Алекса,- це саме той момент, коли навіть океан замовкає. Чуєш?

   Алекс кивнув, уважно прислухаючись до шепоту хвиль.

-Це просто неймовірно,- тихо промовив Алекс, спостерігаючи як червоні відблиски граються на воді.- У місті сонце просто ховається за будинками, а тут  воно тоне в океані, ніби зникає назавжди. Але ти все одно знаєш, що воно вранці з’явиться на небі.

   Тіна простягла руку і легенько доторкнулася до піску.

-Може саме в цьому і є сенс…Все повернеться у свій час…

   Алекс обережно взяв її за руку і Тіна відчула легке тремтіння, яке пронизувало його тіло. Він ніжно обійняв дівчину і пригорнув до себе.

-Я думав, що не зможу більше відчувати щось подібне, але зараз я ніби навчився знову дихати,- промовив він, вдихаючи запаморочливий аромат її волосся.

   Дівчина стояла мовчки і затамувавши подих, слухала стукіт його серця. А потім обережно поклала руку на ліву сторону його грудей.

-Ти дихаєш тому, що воно б’ється… Твоє серце живе…

Вечірнє повітря було теплим, але Алексу здавалося, що він змерзне, якщо відпустить її руку. Тож коли вони збиралися прощатися, він, обіймаючи її, прошепотів на вухо:

-Залишся сьогодні зі мною…

   Тіна завмерла. В її очах виблискували сутінки, але слова не зривалися з губ. Вона мовчала. Алекс, затамувавши подих чекав на її відповідь. Хвилі тихо хлюпалися об берег, ніби океан теж чекав відповіді.

-Алекс,- нарешті промовила вона тихим голосом,- ти навіть не знаєш мене…

-Знаю достатньо,- прошепотів він, з ніжністю торкнувшись до її губ,- достатньо, щоб не хотіти відпускати.

   Дівчина відвела погляд і поглянула на горизонт, де сонце вже сховалося, залишивши рожеві тіні на воді.

-Ти занадто поспішаєш,- з легкою посмішкою промовила вона,- може це просто магія цього чарівного місця на нас діє? Магія океану?

    Алекс відчув, як його охоплює паніка і ще міцніше пригорнув Тіну до себе.

-Якщо це магія, то хай вона триває й далі…Я згоден…

   Тіна, ставши навшпиньки, поцілувала його і промовила, легко звільнившись із його обіймів:

-На добраніч…Побачимося завтра…

-На добраніч, і нехай ця ніч принесе тобі теплі, мов хвилі океану сни,-торкнувся на прощання до її руки Алекс.

    Вона пішла до свого будиночка, залишаючи після себе аромат солоного океану і відчуття, що все тільки починається. Алекс дивився їй услід і вперше за довгий час відчував у грудях не біль, а легке хвилювання…