Частина 1. Тіна

Тіна спустилася, обережно ступаючи босими ногами білими мармуровими сходинками до самісінької води…Океан був спокійним…На світанку він виглядав ніби жива картина, написана акварельними фарбами талановитим художником - синь, бірюза і золото тремтіли в мерехтливому танці перед її захопленим поглядом. Вона присіла на останню сходинку і замилувалася фантастичною красою безмежного блакитного простору.

-Дійсно, прекрасніше за океан може бути лише океан,- подумала вона, тримаючи в руках красивий записник ручної роботи, майстерно виконаний її подругою, яка займалася скрапбукінгом. Блокнот був створений в біло-блакитних кольорах, прикрашений мереживом, органзою, бісером та фурнітурою з морською тематикою.

   В цьому блокноті вона писала свою нову книгу, в якій поєднувалася квантова фізика та поезія людських почуттів. І ця книга була про океан…

   Тіна завжди мріяла жити на березі океану в великому світлому будинку з панорамними вікнами з меблями білого кольору і світлим килимом з довгим ворсом на підлозі, зі столиком з кришталевою стільницею, на якому   вона щовечора запалювала б ароматні свічки з улюбленими екзотичними ароматами і милувалася б чарівними заходами сонця. Вона просто обожнювала спостерігати як денне світило сідає за горизонт і  наповнюватися від нього енергією дня, що минав.

   І хоч жила вона за тисячі кілометрів від омріяного океану в сучасному гамірливому мегаполісі, дім її серця був саме тут,  на березі Індійського океану. Вона це знала з дитинства, вона це відчувала, і тому, ставши фінансово незалежною жінкою, відправилася в омріяну подорож, вибравши для відпочинку Сейшельські острови.

    На місце призначення літак прилетів рано-вранці. Тіна саме дрімала, зручно вмостившись в кріслі. Крізь сон вона почула як пасажири почали захоплено перемовлятися і, розплющивши очі, поглянула в ілюмінатор.

  Посеред темно-синього океану раптом з’явилася барвиста пляма всіх відтінків блакитного, м’ятного та синього. Потім почали проглядатися численні острівці з пальмами та білосніжними пляжами. По салону прокотилася хвиля захоплення, хтось заплескав в долоні від радості.

    Щоб дістатися до невеликого острівця Деніс, який був розташований від головного острова Сейшелів  Мае майже за сто кілометрів, Тіні довелося здійснити ще один переліт літаком місцевої компанії.

  На цьому невеличкому острівці з пальмовими гаями та пляжами з білого піску був єдиний готель- бутік, який включав у себе понад два десятка просторих комфортабельних вілл-будинків зі спальнею, вітальнею, ванною кімнатою, приватним міні-садком з альтанкою та терасою. Поселившись, Тіна відразу поспішила до океану…   

   Поклавши блокнот на мармурову сходинку поряд, вона сіла в позу лотоса і, слухаючи тихий шепіт хвиль, глибоко вдихнула декілька разів, а потім тихим мелодійним голосом промовила:

-Я- океан, я – частина світу, частина Всесвіту. В мені є життя, я є життя…У мене є приливи і відливи, я народжую штиль і я народжую цунамі. Моя глибина вражає уяву…Я змінюю колір і температуру води, я кожну хвилину різна, але я завжди залишаюся собою, я завжди залишаюся океаном…І в глибині себе я завжди спокійна…Я є сила…Моя сила в мені…Я -океан, і завжди була ним…Я довіряю процесам, які відбуваються всередині мене та ззовні…Довіряю так, як природа довіряє єдиній цілющій силі, що продовжує жити не лише на Землі…

   Вона повторювала декілька разів слова медитації, автором якої була сама і створила її для того, щоб допомогти іншим жінкам розвивати свій творчий потенціал і знайти себе. Ця медитація була основою її квантової книги.

-Я-океан, я- частина всесвіту,-вкотре  промовила Тіна, заплющивши очі і відчуваючи як легкий вітерець грається її волоссям.

-Я вибачаюсь, але ви і справді вважаєте себе океаном?- почувся поруч тихий чоловічий голос.

   Здригнувшись від несподіванки, Тіна розплющила очі і повернувшись, побачила поруч з собою русявого чоловіка років тридцяти в білих лляних штанах та білій лляній сорочці.

-Так, я вважаю себе океаном,- тихо відповіла дівчина,- а ще вважаю, що кожна людина є неповторним і унікальним океаном зі своєю екосистемою і здатністю до самовідновлення та зцілення. Вас це дивує?

    Чоловік посміхнувся і присів поруч на мармурову сходинку.

-Зізнаюсь чесно, мене це справді трішки дивує.

-Ну що ж, це ваше право,- Тіна знизала плечами і замовкла.

-Цей острів справді гарне місце для втечі від всього світу,- тихо промовив незнайомець,- особливо від себе.

   Тіна з цікавістю поглянула на нього і усміхнулася.

-Або для повернення до себе,- відповіла вона.

   Їхні погляди зустрілися і в його сірих очах Тіна побачила втому і біль, а в її очах синього кольору, що нагадували глибину самого океану,  чоловік побачив нескінченність.