*3*

 З будинку молоді люди вийшли всі до єдиного одягнені в зимові куртки та відповідне тепле взуття. Віка подумки подякувала, що Алекс заставив її вдягтися як того вимагала погода, бо таксі довелося чекати довше ніж зазвичай, зважаючи на час і наближення свята, але вона цього йому нізащо не скаже. Коли авто врешті приїхало, дівчина поспішила всістися на переднє пасажирське сидіння і кивнула подрузі, щоб та розмістилася посередині між хлопців. Хоч біс його знає чим Марічка думала, коли умудрилася запасти на її дурненького брата. Їхати було не близько, аж на інший кінець міста і дорогою Віка почула, що її маніпуляції приносять плід. Подруга з Матвієм про щось таки почали перемовлятися і почав розмову...ха-ха...її брат. 

 Алекс сидів тихо, очевидно, теж щось запідозривши. Були всі підстави так вважати, бо Віка, коли поглядом давала вказівки подрузі щодо того, куди тій сідати, мимоволі помітила проказливу посмішку хлопця і, в свою чергу, кинула йому вказівку "тримати язик за зубами". Той тільки захитав головою, посміхаючись, але вирішив не заважати роботі новоспеченої свахи.

 Приїхали друзі на місце, коли було вже близько десятої. Таксист трохи помилився адресою і зупинився біля іншого будинку, але всі вирішили, що вийти і пройтися займе менше часу, аніж довгі маневри автомобіля з пошуку потрібних заїздів.

 - Та ми ж біля твого будинку вийшли, - заговорив Матвій, зупинившись через кілька кроків.

 - Так, містере Холмс, - посміхнувся Алекс, - ваш дедуктивний метод вас не зрадив.

 - Дивлюсь, що якась знайома собача буда і схожа на ту де ти живеш, - кивнув Матвій на відносно недавно збудований будинок.

 - Не всім пощастило жити в такому притоні, як ти, - завершили обмін люб'язностями хлопці. 

 - То значить ти тут живеш? - перепитала Віка з цікавістю роздивляючись будинок. - А гарно тут. Вдень, напевно, ще краще.

 Дівчина роззирнулася довкола, на доглянуту і облаштовану територію.

 - Ну якщо по-справедливості, то це квартира моїх батьків. Я збираюся за можливості звалити.

 - Розумію, розумію... - погодилася дівчина і нетерпляче додала. - Ходімо вже. Я починаю змерзати.

 - Та невже? - протянув хлопець, виклично скинувши брови.

 Віка проігнорувала його саркастичне питання і поспішила за своїм братом, який, розмовляючи з Марічкою, відійшли (коли вони встигли?!) уже на кілька метрів в бік потрібного будинку.

 У квартирі, яку винайняли для святкування, було уже шумно і майже всі зібралися. Грала доволі гучна музика і розносилися трохи нав'язливі аромати різноманітних закусок в перемішку з парфумами. До цього потрібно було просто звикнути.

 Віка з Марічкою зняли верхній одяг і пішли до вітальні, щоб привітатися з усіма. Дівчина, зокрема, хотіла перевірити чи на місці вже той, хто цікавив її сьогодні особливо. В кімнаті сиділи самі хлопці і в звичній своїй манері розмовляли та реготали. Кості не було серед них. Віка помітила, що її минає брат і схопила його за руку, щоб затримати. Матвій мовчки запитально глянув на неї. Вона наблизилась до нього, щоб її слова не стали надбанням суспільства.

 - Костя сьогодні буде?

 Матвій нахмурив брови:

 - З якою метою цікавишся?

 - Не твоя справа, - нетерпляче відповіла сестра. - Просто скажи.

 - Забудь. Він не для тебе.

 - Це вже я буду вирішувати і от ти з ним дружиш.

 - Це інше, - стояв на своєму брат.

 - Буде чи ні, скажи? - знову попросила сестра трохи м'якшим тоном.

 Матвій несхвально захитав головою. Йому шкода стало сестру. Костя не те, щоб поганий хлопець, але дуже вже любить за спідницями волочитися. Проте якихось ознак сильних, трепетних почуттів ніколи не проявляв. Потрібно буде з Вікою поговорити про це, але не зараз.

 - Так, має бути. Просто чомусь затримується.

 Віка вдячно кивнула братові і він пішов до хлопців, щоб почергово потиснути їм всім руки. До Віки підійшла Марічка:

 - Ти таки не покинула своєї ідеї-фікс? - зітхнула подруга. - Це ж були просто дівчачі забави. Це не серйозно. Невже ти віриш в ту маячню?

 - Я вірю, що можна запрограмувати свою долю і я це сьогодні зроблю, - безапеляційно заговорила Віка і вирішила змінити тему. - Ходімо до дівчат на кухню. Думаю там потрібна допомога і салат мій проситься в холодильник.

 З кухні долинав веселий гомін. Віка з Марічкою вже з порога почали задавати резонні, претензійні питання:

 - А чого це ви хлопців для допомоги не звете? - посміхнулася Вікторія і поставила на стіл глибоку миску з обіцяним салатом.

 - Ще їх тут бракувало, - витиснула смішок одна з дівчат. - Потім однаково доведеться за ними переробляти і прибирати.

 - Ага, - підхопила інша. - В них, здається, стратегія така: робити відразу погано, щоб прогнали з кухні, а вони такі: "Я чесно хотів допомогти, але ти сама мене вигнала".

 Всі дружно засміялися правдивості цих тез.

 Коли на годиннику близилася одинадцята, дівчата почали накривати на стіл, щоб мати можливість і час провести Старий Рік. В коридорі почулася возня. Віка якраз несла з кухні у вітальню тарілки з слабосоленою рибою, коли побачила, що нарешті прийшов Костя. Проте він був не сам. З ним прийшли дві незнайомі дівчини, які трохи зверхньо роздивлялися довкола. Побачене неприємно здивувало Віку і кольнуло ревністю. Вона вирішила проігнорувати побачене і пішла швидко до вітальні. Коли вона взялася розсувати тарілки на столі, щоб прилаштувати принесені, до вітальні якраз зайшов Костя з незнайомками.

 - Народ, - заговорив він, - я привів нам до компанії цих прекрасних дам. Сподіваюсь, ви не будете проти? Вони самотньо блукали містом і я не зміг пройти мимо та не допомогти.

 Хлопці схвально загомоніли, а дівчата з долею перестороги, але без ворожості прийняли нових знайомих до своєї компанії. Новеньким звільнили місце на дивані за столом і почали розпитувати, як вони опинилися на вулиці перед самим Новим Роком. Віку ця інформація не цікавила як і самі дівиці. Вона знову пішла до кухні, але в дверному отворі наткнулася на Костю. Вона спіймала його погляд і мило посміхнулася.