*2*

 - Що ти тут слухаєш таке цікаве? - заговорив до неї грайливо посміхаючись і підніс навушник до свого вуха.

 Віка закотила очі, помітивши знайому смішливу постать, котра не несла їй ніякої небезпеки.

 - Ти налякав мене, - з докором заговорила до нього.

 - Класна музика, - підморгнув їй і, не реагуючи на репліку дівчини, вернув навушник.

 - Тому і слухаю. Ти з Матвієм прийшов? Сподіваюсь.

 - Так. Він в своїй кімнаті, а я вирішив тебе налякати, бо це, вважай, день даремно пройшов, якщо я тебе не вибісив.

 Віка роздратовано звузила очі. Алекс був одногрупником Матвія і найкращим другом. Коли ще на першому курсі брат покликав його до них додому, у дівчини з ним склалися несподівано легко дружні стосунки з періодичними піддразнюваннями одне одного. Їх почуття гумору були схожими і вони часто реготали з жартів, до яких інші відносились прохолодно. Варто було Віці почути щось смішне, вона одразу знала з ким повинна поділитися першочергово і хто розділить її ентузіазм.

 - Знаєш що, мій дорогенький Саша? - його ім'я вона виділила голосніше та особливо виразно подивилась йому в очі, задираючи голову догори. - Бісити будеш своїх численних подруг. Мені до цього якось байдуже.

 Тепер була черга хлопця роздратовано підтискати губи.

 - Мене звати Алекс. Я тобі говорив.

 Так, говорив і не раз. Віка прекрасно знала, що він не любить, коли його звуть Саша, а тільки Алекс.

 - Ой, я зовсім забула, - вдаючи щире каяття, заговорила дівчина і для виразності закліпала невинно оченятами, але не втрималася, щоб не додати, - Саша.

 - Ах ти ж коза мала! - прошипів у відповідь та в куточках очей проскочили веселі іскорки.

 - А ти бовдур нещасний, - дівчина скривила свій ротик в саркастично-принизливій посмішці.

 Віка вернулась до нарізання моркви кубиками і знов заговорила:

 - Ти мені краще скажи чи готові розрахунки до моєї курсової?

 Алекс часто допомогав дівчині з особливо важкими завданнями чи із завданнями, які вона дуже вже не хотіла виконувати. Йому з червоним дипломом не складно і, зрештою, він сам запропонував свої послуги, коли одного разу побачив її в сльозах безпорадності над черговим рефератом.

 - Вже закінчую, - відповів хлопець. - Перед святами багато роботи і трохи не встигаю. Ти мені скажи чи твоя частина домовленості виконана?

 - В тебе ж нема часу. Коли ти збираєшся читати те, що я запропоную?

 - Знайду. Не хвилюйся.

 За їх домовленістю Віка повинна шукати і радити йому цікаві книги за те, що він робить її завдання. Алекс терпіти цього не міг, а смак в літературі в них подібний.

 - Добре, - погодилася дівчина, уважно нарізаючи солений огірок. - Наступний до прочитання в тебе Чайна М'євіль " Вокзал на вулиці відчаю". Це фентезі, - вона знову повернула до нього обличчя. - "Дюна" тобі сподобалась?

 - Так. Сподобалась, - розсіяно заговорив хлопець, бо якраз шукав собі в інтернеті нову книгу, щоб скачати. - При нагоді почитаю продовження. Тільки не відомо, що там з перекладом.

 - Я подивлюсь, - перебила його Віка і вернулася до свого заняття.

 - Супер, - погодився хлопець все ще шукаючи потрібну книгу у форматі fb2. - Я тоді піду до Матвія.

 - Ага, - кивнула дівчина.

 Ближче до дев'ятої прийшла Марічка вся рум'яна і готова до свята. Невідомо тільки походження рожевих щік подруги. Чи то морозна погода, чи перебування з Матвієм в одній квартирі.

 Віка сьогодні вибрала для святкування червону сукню-міні з довгими рукавами-ліхтариками на запах, що відкривав доволі звабливий виріз. Вона довго в крамниці вагалася, що ж купити на свято і в кінцевому результаті спинила свій вибір на ефектному кольорі. В макіяжі дівчина вирішила зробити акцент на губах, які сьогодні повинен поцілувати той самий, а якщо ще не той самий, то після новорічного поцілунку точно ним стане. Тож вибір впав на червону помаду в тон сукні та Віка доповнила його блиском для більш манливого ефекту. Подруга ж вибрала собі кофту-гольф чорного кольору з візерунком зі стразами та шкіряну міні-спідницю, які щільно обтискали тіло.

 Коли дівчата закінчували наводити красу в кімнаті Віки, до них зайшов Матвій, щоб спитати чи готові вони, бо скоро виходити. Віка відірвалася від дзеркала, де доводила до ідеалу макіяж своїх губ і повернулася до брата в дверях. Хлопець виглядав здивований побаченим і, нахмуривши брови, зайшов до кімнати.

 - Де ти взяла це плаття? - прискіпливо заговорив. - Тобі, раптом, не здається, що воно трохи закоротке?

 - Не здається і відчепись, - кинула йому сестра і вернулася до дзеркала, щоб ще раз критично оцінити свій зовнішній вигляд.

 В кімнаті почулось тихе присвистування зі сторони дверей. Віка глянула туди і побачила Алекса з високо піднятими бровами, складеними на грудях руками та схвально-здивованій посмішці.

 - Дами, ви маєте шикарний вигляд, - заговорив хлопець, але його погляд Віка зловила на собі.

 Дівчина виклично глянула на брата, отримавши підтримку його найкращого друга. Матвій тільки важко зітхнув і здався. Боротися з вітряком під назвою "Віка вже все вирішила" було марно. Зрештою, вона буде з ним і він зможе за нею наглядати, так само, як і за її недолугими залицяльниками.

 Хлопець відвернувся, щоб вийти і раптом помітив поряд подругу сестри, якої на фоні червоного плаття родички спочатку і не зауважив. "А вона нічогенька така мала" - промайнуло в думках після того, як він зміряв її з голови до ніг оцінюючим поглядом.

 - Гарно виглядаєш, - грайливо закивав бровами, але одразу додав сухуватим тоном. - Через п'ять хвилин виходимо.

 Матвій більше нічого не сказав і пішов до дверей та штовхнув з проходу задоволеного собою Алекса, щоб той припинив витріщатися. Віка кинула здивований погляд на подругу і, побачивши її шокований, швидко виразно округлила очі та стиснула губи, наказуючи подрузі "тримати лице" і не "розтектись" по підлозі калюжою.