*1*

 Цьогоріч зима видалася надиво затишно-сніжною. Без надмірної пронизуючої слякоті чи тріскучих морозів. Віка обожнювала зиму тільки завдяки новорічно-різдв'яним святам, що заховались в середині цеї пори року. Весь грудень вона виділяла собі в душі місце для магічного очікування та передчуття. Вже починаючи зі свята Миколая дівчина починала діймати маму з ялинкою і в них починались дебати на тему: "Мам, давай прикрашати ялинку - Віка, жива ялинка до Різдва не вистоїть". Закінчувалося все компромісом у вигляді часткового новорічного оформлення квартири фігурками сніговиків-оленів-Санта Клаусів, хвойними гірляндами та особисто оздобленим Вікою вінком на вхідні двері.

 Кожного року, варто було дівчині потрапити з батьками в котрийсь з великих супермаркетів, як все закінчувалося купівлею нових прикрас. Звісно, процес супроводжувався важкими зітханнями тата і його справедливими нагадуваннями, що старі вже нікуди дівати. Та веселий вогник в очах доньки заряджав позитивом і в такий спосіб дарував хоч якийсь святковий настрів в одноманітному і сірому дорослому житті. Спочатку ми даруємо його дітям, потім діти дарують його нам. Такий собі елемент кругообігу життя.

 Єдиним, хто не розділяв передсвяткових хвилювань дівчини, був старший брат Матвій. Хлопець вчився на п'ятому курсі в інституті нафти і газу і ,наразі, його цікавив тільки подальший пошук роботи за спеціальністю та дівчата. Хоча послідовність та пріоритетність мінялася в залежності від обставин. Тож коли Віка в червоно-білому ковпаку приходила до нього похвалитися новими придбаннями чи прикрасити його кімнату, то єдине, що вона чула, була його стандартна фраза: "То ваше, дівчаче". Сестра тільки відмахувалася на його слова, говорячи: "Та що ти розумієш в прекрасному" і бралася за підготовку кімнати до свят. Хлопці такі смішні часом. Думають собі, що після фрази: "Мені подобається, що ти прикрасила все тут" можна одразу іти і мочити в чомусь пальці та купувати косметику. У них з братом були доволі хороші, дружні стосунки. Віка всього на рік молодша від нього, але навчання і занурення в доросле життя поволі віддаляло їх одне від одного, навіть не зважаючи на те, що вони були студентами одного інституту.

 Проте, саме з братом у Віки асоціювались найвеселіші спогади пов'язані з Різдвом. Хоча, не зовсім так. Точніше буде сказати з Святвечором.

 Кожного року вони з сім'єю їздили до бабусі з дідусем в село. І, напевно, це було чи не найулюбленішим її заняттям з далекого дитинства, який вона старалась закарбувати в пам'яті, бо ніщо не вічно. Той затишок, який вона відчувала в старій, дерев'яній хатині не порівняти ні з чим та не перевершити. Відчуття, коли ти сидиш за столом в теплій кімнаті, обвішаній вишитими рушниками, з вишитими подушками на ліжку дарували ефект часткового занурення в історію. Від печі, що займає мало не половину площі кімнати і яка слугує ще й ліжком для дідуся, йде м'яке тепло і в голову залазять думки, може б то сьогодні помінятись спальним місцем з дідусем. З сусідньої кімнати, в якій має своє продовження піч у вигляді плити для приготування їжі і випікання хліба, до них прокрадаються мерехтливі відблиски та м'яке жовтогаряче світло від горіння дров і легкий аромат диму та ялівцю, що бабуся кидала на розпечену поверхню.

 Так от, сидіти в цій кімнаті за столом застеленим лляною скатертиною, де під нею принесене татом зі стодоли сіно, а внизу, під ногами солома, було чи не найулюбленішою подією року для дівчини. Весь час, поки бабуся неспішно носила з сусідньої кімнати всі дванадцять страв (з тої таки печі, щоб не прохололо), Віка з Матвієм , щоб не нудьгувати постійно перемовлялися  між собою і тихо, щоб не отримати від батьків на горіхи, посміювались. Найулюбленішою стравою дівчини були вареники з грибною підливою та пампушки з яблучним варенням. По закінченні вечері всі дружно починали витягувати з-під скатертини гілочки сіна та весело спостерігали кому трапиться найдовша та хто цьогоріч пастиме худобу. Це було смішно, бо вже давно ніхто цим не займався, але традиція витягувати сухі травинки не проходила. Зрештою, потрібно ж чимось зв'язати всі ложки до купи.

 Ще одним хвилюючим, суто дівчачим заняттям пов'язаним з вечором перед Різдвом, була спроба дізнатися свою долю. Кожного разу по закінченні вечері дівчина з нетерплячим захватом виходила на вулицю і уважно слухала де, з якого боку загавкає собака. Може комусь і смішно, але Віка вірила, що десь там, в тій стороні світу живе її доля, її суджений, кохання всього її життя. До слова сказати, майбутній чоловік, судячи з лаю собаки, міг жити в її місті. 

 Та до Святвечора було ще шість днів. Сьогодні ж тільки тридцять перше грудня і Новий Рік дихав в потилицю, заставляючи думати тільки про себе та, наразі, відкласти затишні очікування Різдва.

 Віка бігла посутенілими вулицями додому. Один з викладачів, якому, очевидно, були чужими передчуття свята і приготування до нього назначив на сьогодні залік. Та дівчина зі своєю найкращою подругою Марічкою твердо вирішили, що ніщо не вплине на їх хороший настрій. Вони без особливих проблем першими здали той злощасний залік і поспішили додому. Святкування цього року обіцяло бути цікавим. Матвій погодився взяти їх з собою на вечірку, що вони з друзями влаштовують. Дівчата мали і свою компанію, але таємне кохання Марічки до Матвія, яке Віка ніяк не могла зрозуміти (це ж її брат і він не серйозний) диктувало свої правила. Сама ж дівчина теж була не менше зацікавленою в їх спільному святкуванні, якщо не сказати, що значно більше. Вона вже розпланувала собі свої подальші дії з отримання поцілунку від одного з найкращих хлопців планети Земля, в якого вона вже давно закохана. Він, поки що, проявляв до неї стриману увагу. Вони кілька разів цілувалися, але далі справа не йшла. Вікторія не знала, що і думати. Хотілося вірити, що він просто занадто зайнятий і йому попросту випадає з голови згадати про неї. Вона сама кілька разів телефонувала йому з пропозицією зустрітись. Костя (а так його звали) не відмовлявся і це не могло не радувати та обнадіювало. Тож сьогодні, просто кров з носа, але вона повинна з ним поцілуватися коли годинник проб'є дванадцяту. Хлопець врешті має зрозуміти, що вона його і для нього і що вони створені одне для одного.