РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: НОВИЙ ПОЧАТОК

Піднявши голову й повернувшись до підготовки, принц зібрав усі необхідні речі, але потрібно було купити ще деяке академічне приладдя в центрі королівства. Спустившись на вулицю, Том попрямував через красивий та витончений сад до головної вулиці. Езервейл завжди вражав його своєю архітектурою та атмосферою. Всюди красиві будинки, сади й парки, а на головній вулиці завжди відбувалися концерти, заходи або розгорталася невелика ярмарка, як сьогодні.

Не довго думаючи, Том вирішив прогулятись туди. Затишна довга вулиця з осінніми прикрасами й безліччю шатрів із різноманітними товарами. На вулиці вже було трохи прохолодно, а жовте листя падало на кам'яну дорогу, де поряд грали музиканти, створюючи справжню осінню атмосферу. Як же Тому подобалося це все — рідне королівство зі своїми традиціями та людьми.

Він замислився: навіщо взагалі були потрібні нові знайомства, якщо все, що йому було необхідно, він мав тут, вдома? Том міг би стати королем Езервейла і підтримувати порядок, як і його мати — вислуховувати людей, допомагати їм, підтримувати процвітання королівства.

Однак, відкинувши ці думки, Том дістав список речей, які потрібно було купити. Першим у списку був шатер з колбами та різними пробірками.

— Скільки коштують ці колби? — Том звернувся до продавця, не відриваючи погляду від переліку покупок.

Продавець, літній чоловік із добродушним обличчям і густою сивою бородою, кивнув на колби різних розмірів.

— П'ять срібних за одну, а якщо візьмеш три, четверту отримаєш у подарунок, — хитро усміхнувся він.

Том, звиклий до торгових хитрощів, усміхнувся у відповідь і обрав декілька колб. Хоча покупки не викликали в нього великого інтересу, він відчував легку тривогу перед поверненням до Академії.

Захоплений звуками музики й гомоном вулиці, він мало не пропустив, як до нього підійшов місцевий мешканець.

— О, Ваше Високосте! — звернувся чоловік у простому одязі, злегка вклонившись. — Чи потрібна вам допомога з покупками? Можу порадити найкращі місця на ярмарці.

Том на мить задумався, але зрештою чемно відмовив:

— Дякую, я сам впораюся. Приємно бачити, що ярмарка процвітає, — відповів він з усмішкою.

Чоловік кивнув і відійшов, а Том знову занурився у свої думки. Усі ці приємні деталі життя в Езервейлі викликали сумніви щодо необхідності повертатися до Академії. Можливо, він міг би залишитися вдома, в оточенні знайомих людей і звичаїв?

Глибоко всередині він відчував обов’язок. Том згадав слова матері, коли вона наполягала на його поверненні. Вона мала рацію: деякі виклики потрібно прийняти, щоб вирости. Поглянувши на небо, яке затягувалося сірими хмарами, Том відчув прохолодний вітер і пришвидшив крок, аби завершити покупки й повернутися додому.

Том продовжив ходити по ярмарці, вдихаючи прохолодне осіннє повітря, наповнене ароматом прянощів і свіжої випічки. Довкола тихо шаруділо листя, яке опадало з дерев, застеляючи кам’яну дорогу різнокольоровим килимом. Жовтогарячі й червоні відтінки створювали неймовірний контраст із сірими хмарами, що поволі збиралися над містом. Прохолодний вітерець підганяв його вперед, ніби нагадуючи, що часу до повернення до Академії залишалося не так вже й багато.

Наступними в списку були мішки з сухими травами та рідкісні інгредієнти для зіллєваріння. Том рушив до невеликої лавки, схованої серед інших яток, де завжди можна було знайти щось особливе. Над дверима висіла табличка з викарбуваними зеленими літерами: "Лавка Травника".

Усередині пахло висушеними травами, корінням і свіжо перемеленими порошками. Лавка була наповнена полицями, що аж вгиналися від численних скляних банок, мішечків і зв'язок рослин, що висіли під стелею. За прилавком стояв кремезний чоловік з короткою чорною бородою і хитрим поглядом, що уважно оглядав покупців, немов намагаючись вгадати, що їм потрібно.

— Чим можу допомогти, Ваше Високосте? — запитав продавець, його голос був теплим, з ноткою професійного інтересу.

Том дістав свій список.

 — Мені потрібні сухі трави для зілля та кілька рідкісних інгредієнтів, — сказав він, поглядаючи на полички, заповнені мішечками.

Чоловік усміхнувся і почав швидко діставати необхідне.

 — Сушена валеріана, кривавий корінь, і, звісно ж, порошок зі срібної квітки. Всі найкращі складники для зіллєваріння, — він викладав кожен інгредієнт на прилавок з таким завзяттям, що в повітрі запурхав пилок і тонкий аромат трав заполонив приміщення.

Том, занурений у запахи та осінній затишок, спостерігав за тим, як ці дрібниці складають атмосферу його життя. Листя за вікном кружляло в вальсі, музиканти на вулиці грали щось мелодійне, і це створювало враження, ніби час уповільнився, даючи йому ще кілька хвилин, аби насолодитися моментом.

— Що ж, це все? — запитав продавець, загортаючи мішечки в товстий пергамент.

Том кивнув, заплатив і злегка вдихнув свіже повітря, коли вийшов із лавки. Вітер знову змусив опале листя здійнятись у повітря

Докупивши ще кілька речей, Том швидко пробігся поглядом по своєму списку. Здавалося, все необхідне було вже куплено. Він уявив, як повернеться до затишного палацу, де вже горять вогнища у камінах, і як, можливо, зможе трохи відпочити, перш ніж знову поринути у вир навчання та нових завдань.

Озирнувшись навколо, Том помітив, як навколо ярмарку ставало пустіше — продавці почали згортати свої лавки, а небо остаточно потемніло. Густі хмари нависали над містом, обіцяючи незабаром пролити перші краплі дощу. Він підняв комір свого плаща і поспішив вулицями, ховаючись від сильного вітру, який став куди холоднішим, ніж на початку дня.

Поки Том йшов у напрямку палацу, він відчув, як вітер поступово ставав сильнішим. Він прискорив крок, розуміючи, що дощ ось-ось почнеться. На мить він зупинився, повернув голову назад і згадав ті спокійні хвилини на ярмарку, де осінь здавалася такою тихою і мирною. Але час не чекав…