Моня

Коли маги занесли тіло ліани до будинку, Моня підійшов до свого товстого друга.

- Залишся тут.

- Куди ти зібрався?

- Здається, я здогадуюсь, чому Ліанна не відчула магії. Потрібно це перевірити.

Після цього немертвий повернувся на площу. Визначив гору з якої прилетіла вогняна куля, пішов туди.

Шукати сліди на скелястому схилі гори було не легко, але, коли небо почало світами, Моня помітив людський слід. Він підійшов до нього, присів.

- Отже, людина. Хоча... Ні, будь ти звичайною людиною дівчинка б відчула твою магію. Хто ж ти насправді?

Йдучи ледь помітним слідом, немертвий знайшов місце, де стояв невідомий чаклун. З цього місця було добре видно сільську площу, і все, що там відбувається. Сумнівів не було. Маг був тут, і саме з цього місця він наніс свій удар.

Ще раз уважно обстеживши місце злочину, Моня помітив цепочку вовчих слідів, що вела в бік Орону.

- Отже, все ж таки не людина. Вовк. І я знаю лише одну річ, яка б дозволяла Вовку користуватися магією... - Моня підняв з землі якийсь камінь, покрутив його. - Все почалося з того, що на кордоні Коєни та Степу зник ректор... Дідько, отже виходить, що ти весь цей час був у нього, і зараз повернувся до Вовків. Точніше до одного конкретного, божевільного перевертня. І я навіть знаю до кого.

Моня повернувся в той бік, куди вели вовчі сліди.

- Ніагар, сучий ти син, що ж ти витворяєш?

Проте сліди не бажали дати немертвому відповідь на це запитання.