Лана І

Карета плавно їхала попереду возів із юнаками та дівчатами, що мали прийняти участь у ритуальних боях, і Лана майже не бачила свого коханого. Лише коли дорога робила крутий поворот, дівчина могла розглянути вози, що їдуть позаду. Вона бачила в яких нелюдських умовах везли її друзів.

На сидінні, що було навпроти Лани, сидів ще якийсь чоловік із довгою сивою бородою. Поруч із ним, сидів якийсь хлопчик, старший за Лану всього на кілька років. На його шиї був сталевий нашийник, а на оголеному плечі (хлопець був одягнений лише в рвану майку), виднівся випалений знак: "13705" [1]. На жаль, Лана усвідомила, що не може зрозуміти цього знаку, адже не вміла читати. Та й багато дітей рабів цього не вміли, не кажучи вже про таких, як вона, які в ранньому віці втратили батьків, і були кинуті на напризволяще.

У проході між сидіннями розташувався стіл. Навпроти людини з бородою лежав якийсь пергамент та золоте перо. Решта столу була закладена всілякою їжею та напоями. Не дивлячись на те, що карета буквально підстрибувала на дорожніх вибоїнах, все що було на столі, спокійно собі продовжувало стояти, ніби на затишному домашньому столику.

Помітивши сумний погляд Лани, бородач запитав:

- Вони ваші брати?

Відірвавшись від вікна карети, дівчина запитала:

- Що?

- Ті хлопці, в яких не знайшли магічного дару. Я бачив як ви прощалися. Вони ваші брати?

- У мене немає братів. Мої батьки були рабами. Вони загинули, коли мені було шість років. Я вже й не пам'ятаю їх. Потім я познайомилася з Даргом. Його батьки теж були рабами, і теж загинули в тій пожежі. З тих пір я і Дарг жили разом, дбали одне про одного... Потім до нас приєднався Вельд. Його батько з вільних, та не зміг знайти свого місця в житті. Свою свободу він проміняв на вино. Тож, Вельд, як і ми - сирота, хоч і має живого батька, якому плювати на свого сина.

Бородатий маг посміхнувся:

- Тепер вам немає про що турбуватися. Ваше життя зміниться на краще.

- Моє. Не наше. Їм ще потрібно довести своє право на волю.

- Це древній закон, і саме він забезпечує стабільність та добробут Імперії. Лише той хто має дар магії може володіти землями. Той хто дару не має зобов'язаний служити, якщо не має сили відстояти своє право на волю. Так було тисячі років, так є сьогодні. Так буде через тисячі років. Не в нашій владі змінити це.

- Чому?

- Тому що так заповіла наша богиня Лунна. Так було ще за часів могутності Прадавньої Імперії, так залишилося й у Новій. Це єдиний закон, якого не може змінити навіть імператор. Це закон, який лежить в основі Імперії.

Навіть через цілий день шляху, Лана так і не відчула незручностей, які супроводжують людей у дальніх подорожах. Сама пояснити цього вона не могла, тому, набравшись хоробрості, спитала бородатого:

- Це що, чаклунство?

Бородань дивно посміхнувся і відповів:

- Тобі час забути це вульгарне слово. Чаклунство: щось на зразок витягування кролика з капелюха, або дістати монетку з чужого вуха - доля вільних акторів. Людей, які не змогли розпорядитися своєю свободою і втративши все, опустилися на дно. Вони змушені розважати рабів і таких же жебраків далеких провінцій, щоб не померти з голоду. Знаючи всього кілька дешевих фокусів, від яких навіть не пахне істинною магією, називають це чаклунством. У що й вірять неотесані сільські жителі, спостерігаючи за цим шарлатанством із відкритими ротами. Магія - це набагато більше. Це не фокуси. Це дар, мистецтво. Ти природжений маг, і їдеш, щоб вчитися використовувати магію. І ти зможеш багато чого навчитися. - Бородач глянув у вікно, і побачивши, що конвой в'їжджає до чергового села, закінчив: - Але про це пізніше. Можливо, у цьому селі нам пощастить так само, як і у твоєму.

Лана не хотіла сперечатися з бородачем. На це вона не мала сил. Тож дівчина мовчки дивилася у вікно, спостерігаючи за процедурою відбору.

У цьому селі у карету посадили ще трьох людей - двох дівчат та одного хлопця. Дівчата сіли на вільні місця поряд з Ланою, а хлопчик сів на єдине вільне місце, поряд із бородачем.

Як тільки двері зачинилися, карета зірвалася з місця.

- Що ж, тепер, коли всі в зборі, давайте знайомитись, - сказав бородач. - Моє ім'я Пірр-а-Лат. І насамперед дозвольте вас привітати, бо ви обрані Богами. Ви знаєте, як важко знайти справжній діамант у болоті, де їх ніхто не знаходив? Цього року нам усім пощастило. Адже в цій провінції, де магів не було з часів падіння Першої Імперії, знайшовся не один маг, а чотири. Але сам по собі діамант нічого не вартий, і перш ніж він займе своє почесне місце у дорогоцінному кольє нашої Імперії, його необхідно огранити. Саме цим я й займусь. Я навчу вас усьому, що потрібно, щоб ви змогли обрати свій шлях. Тому запам'ятайте, що від сьогодні я ваш батько і ваша мати, я ваш найкращий друг і найлютіший ворог. І так буде доти, доки ви не покинете стіни школи магії. Я ваш учитель, і я обіцяю, що зроблю все, щоб ви запам'ятали ці дні до кінця свого життя; що б ви вважали їх найгіршими і водночас найщасливішими днями свого існування. І сподіваюся, все, що ви дізнаєтеся від мене, допоможе вам зробити правильний вибір, коли прийде час. - Пірр-а-Лат на мить замовк, зробив дивний жест рукою, і перо, що лежало біля пергаменту, ожило. - Ну, а тепер розкажіть мені трохи про себе: хто ви, хто ваші батьки і чим ви займалися досі? Так як серед нас лише один хлопець, гадаю, дівчата не образяться, якщо ми почнемо з нього.

Пірр-а-Лат подивився на хлопця, і той, гордо випнувши груди, промовив:

- Мене звуть Іол. Я син барона Краста і баронеси Анни, які керують селом Анро. Мене вчили битися, щоб міг перемогти у боях Суду. Вчили керувати рабами та вести торгові справи.

Золоте перо записало слова баронського сина і Пірр-а-Лат перевів погляд на одну з дівчат.

- Моє ім'я Адела. Мої батьки були, є і будуть рабами. З дитинства мене вчили стежити за садом, але тепер, коли в мене виявили здібності до магії, я сподіваюся, що моє життя зміниться.