Епілог

Імператор сидів на своєму місці на трибуні Аренграда, чекаючи на закінчення виділених для раба тридцяти хвилин. Час тягнувся повільно, говорити не хотілося. Імператор мовчки сидів, дивлячись на вихід з лабіринту смерті.

- Він уже напевно загинув, цього року туди напхали стільки магічних пасток, що там і ступити нема куди, щоб не втрапити в чергову гидоту. – Заспокійливо промовила Лань, але імператор лише відмахнувся від неї. Дивне передчуття все сильніше турбувало його. Передчуття того, що цей хлопчина небезпечний, і його не можна залишати живим. Заради блага всієї Імперії. Задля збереження влади магів.

І ось, коли до закриття лабіринту залишилося менше хвилини, трибуна вибухнула радісними вітальними вигуками. Імператор навіть здригнувся від цього крику, і побачив, як із лабіринту виходить чемпіон. Голова юного чемпіона була розбита і сочилася кров'ю, ліва рука була обпалена, а зі стегна правої ноги стирчав арбалетний болт. Але чемпіон, накульгуючи, впевнено йшов уперед, високо піднявши голову.

Імператор злісно глянув на верховну жрицю храму Лунни.

- Ти казала, що вижити у лабіринті неможливо! – Прогарчав він.

- Не можливо... - відповіла жриця, відчуваючи, як її спиною тече холодний піт. – Я... Я нічого не розумію. Як він міг пройти через магічні пастки? Хто цей хлопчина?

- Займіться ним. Робіть що хочете, але дізнається про всі його секрети...

***

Вельда привели у якусь кімнату, де вже знаходилися його друзі: Лана, Тальь та Лід.

- Що відбувається? - Стурбовано запитав Вєльд.

- Це була пастка. - Відповіла Лана.

Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Пірр-а-Лат, верховна жриця храму Лунни, та десяток воїнів з арбалетами, які швидко взяли всіх "гостей" на приціл.

Старий маг підійшов до столу, сів на стілець, глянув у вічі хлопчиська-чемпіона, його друзів, поглянув на свою дочку, і весело промови:

- От бачиш, Лань, вони знайомі. Я ж тобі казав, що тут щось не те.

- Треба було здогадатися хто за всім цим стоїть, - сказав Лід, дивлячись в очі ненависного Пірра-а-Лата. - Ти так і не навчився грати чесно.

- Хіба можна говорити про чесну чи не чесну гру, якщо в ній немає правил? Я думав, що ти, легенда вільних лицарів, увібрав це з молоком матері. - Старий подивився на лицарів ночі, що стояли біля нього, і продовжив: - Він мені набрид. Заткніть його, щоб не заважав. Тільки не сильно калічте, він нам ще знадобиться живим.

Тієї ж миті лицарі ночі кинулися в атаку, але Лід виявився швидшем...

Різкий ривок, і мертве тіло лицаря ночі падає на підлогу, а у руках вільного лицаря опиняється тризарядний арбалет. Не гаючи часу він розряджає його в трьох найближчих ворогів, нагинається за мечем, що впав на кам'яну підлогу.

... і цієї миті сильний удар по голові вибиває свідомість.

Того не довгого часу, що Лід провів у непритомності, вистачило лицарям ночі, щоб зв'язати його.

Весь цей час Лана намагається допомогти вільному лицарю. Намагається чаклувати, але в неї нічого не виходило. І коли лицарі ночі відступили від зв'язаного вільного лицаря, вона почула спокійний, і навіть трохи глузливий голос свого колишнього вчителя:

- Ах бідна, наївна дитина. Невже ти справді вважала, що ми не підготуємося до зустрічі з найсильнішим магом сучасності? Не намагайся застосувати магію, у тебе все одно нічого не вийде. На цю кімнату накладено закляття "Мовчання Богів", і ніхто, хто перебуває в ній, не може чаклувати. Ні ти, ні я. Ніхто. А тепер давай просто поговоримо, як в старі добрі часи. Поки не прийшов Геріол.

Лана підійшла до столу, і сіла навпроти а-Лата.

- Лано, сонечко, хоч ти і найсильніший маг нашого часу, але ти все ще наївна і дурна дитина. Я пропонував тобі життя, владу, безбідне та безтурботне існування. Але ти вибрала інший шлях. Тобі захотілося задовольнити примхи своєї дитячої наївності, і старече марення Дварга-а-Стонстоуна. Ти зрадила свою батьківщину. Порушила закони Імперії. І заради чого? Заради того, щоб купка рабського бидла скуштувала мить щастя? – Старий маг усміхнувся. - І як, твої раби стали щасливими? Ні. У їхньому житті нічого не змінилося. Я б сказав, що їхнє життя стало гіршим. Як вони жерли лайно, так і продовжують жерти, адже за ті мідяки, що ти їм платиш, вони не здатні дозволити собі пристойну їжу. Але якщо раніше свою порцію лайна вони отримували регулярно, незалежно від сезону, то тепер їм доведеться його купувати. І що ти накажеш робити тим рабам, що займалися землеробством? Влітку вони затребувані, і можуть собі дозволити багато. Але до літа ще треба дожити, пережити зиму, та й що вони робитимуть наступної зими? Здихати з голоду? Або красти? Ти дала їм свободу, але не дала землі, яка зможе їх прогодувати та забезпечити їхню волю. Земля як і раніше належить магам. Належить тобі. - Пірр-а-Лат витримав довгу паузу. - Я розумію, що всі помиляються. Навіть боги. І готовий пробачити твою помилку. Ще не пізно все виправити. Для цього достатньо лише вибачитися. Забути ту брехню, що вклав у твою прекрасну але довірливу голову цей старий пройдисвіт Дварг. Збагни істину. Повертайся до нас і разом ми все виправимо.

- Для чого? Що б ви й надалі змушували дітей битися на арені, вибиваючи собі право лизати ваші дупи, і при цьому думати, що вони вільні?

- Дівчинко, миром завжди правили сильні. Слабкий завжди буде рабом сильного. Так було споконвіку і так буде до його кінця.

- Будь ти проклятий...

- Лано, будь обережна зі словами. Я можу й образитися, і тоді життя на сьолових копальнях тобі здасться раєм.

Нарешті в кімнату увійшов Геріол Великий, і Пірр-а-Лат, знову, начепив на обличчя маску добродушності.

- Що трапилося. Чому мене відірвали від важливих досліджень? - Запитав Геріол.

- Вибачте, лорде, - відповіла Лань, - цей молодий чоловік, - жриця показала рукою на Вельда, - зумів без магії пройти лабіринт смерті, в якому б далеко не кожен маг вижив.

- На те він і чемпіон. - Байдуже відповів Геріол.

- Можливо сталася помилка, і ви пропустили магічний талант?..