Аренград

До Аренграду вони приїхали як і домовлялися різними дорогами, і в різний час. Д'Ар, Вель і Вельд приїхали ще за тиждень до початку боїв, щоб юний раб-боєць зміг підготуватися до майбутньої бійні. А ось Лід, Таль і Лана прибули до міста в день проведення турніру, щоб якнайменше зустрічатися з вороже налаштованими лордами.

Ще з ночі біля амфітеатру почав збиратися галасливий натовп глядачів та торгашів, які з першими променями світанку перемістилися на трибуни арени. З того часу натовп лише збільшувався.

Проходячи всередину амфітеатру Лід зупинився біля турнірної таблиці, де вже було написано сто чотири номери. Вільний лицар знайшов у таблиці номер Вельда, прочитав ще кілька номерів та імен їх господарів, і тихо прошепотів, знову глянувши на номер тринадцятого з бійцівської школи Д'Ара:

- Успіхів. Успіхів вам обом.

Розглядаючи таблицю Лід намагався не думати про те, що Вельд може програти. Він знав, що сьогодні Арін і її охоронець знайдуть довгоочікувану свободу. І знав, що за неї вони заплатять ріками чужої крові. Для ста трьох чоловік цей морозяний, зимовий день стане останнім. Але Імперія не приймала іншої плати, лише кров.

До початку боїв залишалося ще близько години, і вони мали час, щоб зустрітися з імператором.

Вони увійшли до могутніх стін амфітеатру, які одночасно були і казармами для рабів-бійців, і йдучи уздовж рабських кліток, пішли до найдальшої частини арени, туди, де на час турніру поселявся Імператор.

Біля входу в імператорську частину амфітеатру шлях їм перегородили два лицарі ночі та один повелитель смерті.

- Стояти, - сказав чаклун-храмовик. - Хто ви такі і навіщо сюди прийшли?

Перш ніж відповісти Лана показала стражникам сувій із особистою печаткою імператора:

- Я, Лана Прекрасна, верховний маг, хранитель Армонгорда. Це мої супутники: Лід, вільний лицар — мій охоронець, і Таль, моя служниця. У нас призначено зустріч із імператором.

- Здайте зброю. - Повелитель смерті почекав, поки гості віддадуть всю зброю, і звернувся до одного з лицарів ночі: - Азгот, проведи їх.

Їх провели в якусь кімнату, де не було ні вікон, ні меблів (лише два стільці стояли в порожній кімнаті) і попросили почекати.

Коли лицар ночі пішов Лана просканувала  магічний фон, і тихо промовила:

- Щось тут не так. Фон змінено.

- Що ти маєш на увазі? - Запитав Лід.

- Я не впевнена, але я не можу чаклувати.

- Демони! - Вилаявся вільний лицар. - Треба вибиратися звідси.

- Пізно, - тихо прошепотіла Лана, сідаючи на один зі стільців. - Ми вже потрапили у пастку.

***

Зимовий турнір майже нічим не відрізнявся від літнього. Щоправда, цей турнір не обіцяв особливих сюрпризів. Бойові школи виставили середніх або явно слабких своїх бійців. Тренери знали, що цього разу для бою з тваринами приготували два десятки величезних, вкритих густою білою шерстю, льодовикових слонів. Ці тварини почувши кров, якої на арені завжди достатньо, впадали в сказ. Власники рабів не стали ризикувати своїми сильними бійцями, залишивши їх на літні бої.

Перший загальний бій Вельд пройшов з легкістю, встигнувши вбити трьох супротивників, і не отримавши навіть подряпини.

Другий бій теж був легким, цього разу жереб вибрав для нього слабкого бійця, який у відбірному бою втратив ногу та праву руку. Все що треба було зробити — перерізати нещасному бійцю горло, що на забаву публіці був змушений зробити юний раб.

На третій бій Вельд йшов першим. В одній руці у нього був меч, а в другій повідок. Поруч із ним вірний Клубок Шерсті.

Цього разу удача була не такою прихильною до юного раба. Йому дістався сильний і спритний супротивник, який, як і Вельд, вже перемагав. Хоч і Тринадцятий зі школи Д'Ара був легендою, перемігши в найскладнішому минулому турнірі, на рахунку його противника було три перемоги, а поряд з ним стояв величезний дикий вовк.

Трибуна заревіла побачивши на арені двох фаворитів турніру, і ставки миттєво злетіли до надхмарних висот.

Заспівали труби, і коли вони замовкли, почався бій. Пес і вовк зчепилися в єдиний клубок. Раби-бійці схрестили мечі.

П'ять хвилин пес і вовк ганяли один одного по всій арені, розбризкуючи кров із рваних ран. П'ять хвилин шалено дзвеніла сталь, та жоден з бійців не отримав переваги. А незабаром досвідчений боєць почав наступати. Вельду нічого не залишалося, лише повільно відступати до краю арени.

І коли відступати вже не було куди, а противник заніс меч для вирішального удару, в ногу ворога вп'явся величезний кудлатий пес. Це відволікло його, і цієї миті вистачило Вельду, щоб одним сильним ударом відрубати противнику голову.

Вдарив гонг,

Вельд глянув на обезголовлене тіло біля своїх ніг, на роздертого вовка посеред арени, і ласкаво потріпавши Шерсть за вцілілим вухом, промовив:

- Молодець, друже, пішли обробимо твої рани.

У стінах амфітеатру Вельд сам обробив рани свого товариша, перев'язав їх і, залишивши Клубок Шерсті у своїй камері, пішов до виходу на арену.

За весь час боїв він так і не зустрів нікого зі своїх друзів, і це почало хвилювати Вельда.

"Візьми себе в руки". – Почув він голос Арін у своїй голові.

"Мої друзі кудись зникли! А ти кажеш мені заспокоїтись? Ми маємо допомогти їм!"

"Ти ще не вільний, і нічим не можеш допомогти їм. До того ж, ми ще не знаємо, що трапилося. Може вони просто десь затрималися. - Жорстоко обірвала хлопця Дочка Смерті - Попереду тяжкі випробування. Якщо ти не заспокоїшся — припустишся помилки. Тебе вб'ють, і вся Імперія дізнається про мене. Тоді ми точно нікому не допоможемо."

"І що ти пропонуєш?"

"Я пропоную заспокоїтись і зробити все правильно. Вижити в майбутній бійні, і потім не гаючи часу мчати до Армонгорду.."

"Ти права. Вибач, я погарячкував."

"От і добре, - знову сказала Арін, - незабаром почнеться наступний етап".

"Бачу..."

На арені закінчився останній бій, і тепер на закривавлений пісок арени виходило чотирнадцять беззбройних бійців.