Мойсей Арронович IV

Сильний дощ поливав його нестримними потоками. Своєю спиною він відчував, як тріщить щогла корабля, з якої матроси, незважаючи на штормовий вітер, не зняли вітрила. Шкірою своїх рук і ніг він відчував грубі мотузки, якими його зв'язали.

Корабель кидало вгору і вниз, величезними хвилями Штормового Моря, але він стрілою летів уперед. Ведений магією і мореплавцями він сміливо розрізав хвилі, підіймався на вершину чергового "валу", щоб потім, ринувши каменем вниз, піднятися на вершину чергової хвилі.

Все це він лише відчував, а коли зрадлива свідомість, все ж таки, повернулося, зміг ще й побачити. Він бачив, як двох моряків змило величезною хвилею у вир моря, а інші матроси навіть не намагалися їм допомогти, поки це було ще можливо.

Наче так і треба...

І лише на третій день шляху маг послабив свій контроль над погодою. Негода припинилася, і капітан Ріон важко опустився на мокру, дерев'яну палубу, поряд із щоглою, до якої був прив'язаний немертвий.

- І як ти опустився до такого життя? – Запитав Моня у мага-інквізитора.

- Що ти маєш на увазі?

- Шо, шо? Ти ще скажи, шо ти мене не зрозумів... Ти ж був нормальною людиною. Магом! Чого тобі не вистачало?

- Та що ти, богопротивний немертвий, можеш знати про життя?!

- Може я і "богопротивних немертвий", але про життя знаю більше тебе. У мене мізки на своєму місці. Мене лише дивує: куди ти подів свої?

- Це в тебе мізки на місці? – Розсміявся маг. - Та якби це було так - ти зараз не сидів би прив'язаний до щогли корабля. Якби у тебе були мізки, ти б послухав свого жирного брата, а не божевільного дівчиська з Вольстріма, довірившись правителю Степу. Бо Істинна Віра не терпить жодних договорів із нелюддю, тим більше з нежиттю...

- Проте Степ уклав такий договір з Ніагаром та його мертв'яками.

- Цей договір уклав самозванець. Коли істинний святий Антоній повернеться, люди побачать силу Істинної Віри. Люди побачать, що магія не всесильна. Слово Боже сильніше за магію. Ніагар буде повалений, а люди увірують у істинного Бога.

Моня зневажливо плюнув у бік мага, і відповів:

- Ти такий же властолюбний придурок, як і твій святий. Амулет вам не допоможе. Як ви не розумієте, що Знак Життя не підкориться жодному з вас. Ви не Вовки. А своїм вчинком ви прирікаєте на загибель не тільки себе, а й усіх, хто не хоче жити у рабстві. Якщо ви вважаєте, що Ніагар дозволить вам ось так просто розгулювати з предметом, якого він боїться більше, ніж піп пекла – то ви справді повні дебіли. Цей божевільний Вовчара не дасть вам спокою доти, доки не зітре на порох.

Поки Моня говорив, до магу підійшов святий Антоній.

- Не слухай ти це породження пекла. Воно ніколи не скаже правди. Я на власні очі бачив, як цей артефакт урятував дівчину-королеву від вогню дракона. Тому, хто володіє ним, не страшна ніяка магія. — Антоній показав своїм співрозмовникам золотий напівдиск, а потім звернувся до капітана корабля: — Ходімо, мій друже. Настав час молитви.

Перш ніж піти, маг-інквізитор поклав руку на плече Моні, і сказав:

- Ти не поганий хлопець. Серед усіх богопротивних немертвих, ти завжди мені подобався найбільше. Твоя провина лише в тому, що ти встав не на той бік.

Святий і маг-інквізитор пішли, залишивши Моню на самоті зі своїми думками.

І Моня проклинав їх...

Проклинав свої думки...

Проклинав усіх священиків Степу.

Проклинав Ніагара.

Адже з їхньої вини загинули дві жінки, заради яких він прагнув жити, і яких він втратив... - Тайрін і Ліанна...

Він думав про те, що чекає на Материку?

Як жити далі? Як все виправити?

День змінювала нічі, а ясна погода знову віддавала місце на своєму троні черговому шторму. Корабель кидало на хвилях, наче тріску, проте він, ведений магією мага-інквізитора, впевнено йшов уперед.

Моня вже втратив рахунок днями. Іноді йому здавалося, що їх зовсім немає.

І ось, у черговий з ясних днів, коли святий Антоній і його прихвостень маг-капітан-інквізитор щось обговорювали, стоячи біля борту корабля, і дивлячись на безкрає море, немертвий почув крик одного з матросів:

– Ваше первосвященство, там корабель! Він пливе до нас!

Моня, абияк зміг вивеонутися, і зміг розглянути ельфійську трирему, яка швидко наближалася. Шансів у торговельного судна не було.

"Ось і все, - подумав немертвий, - Ніагар знайшов нас"...

- Ти зможеш викликати новий шторм? – Запитав Антоній у мага.

- Ні! Я не встигну. Всім приготуватися до бою!

Тієї ж миті трирема підпливла до торговельного корабля. Величезні сталеві гаки вп'ялися в дерев'яний борт судна. Коли кораблі остаточно зійшлися, з борту триреми зіскочили якісь люди. Почався бій.

Серед нападників немертвий зміг розглянути перевертня з темно-каштановим волоссям. Моня ніколи його не бачив, принаймні в справжній суті. Але він міг присягнути, що знає, як цей Вовчара виглядає у своїй вовчій сутності.

Щось підказувало немертвому, що це саме той перевертень, з яким Ліанна боролася в Аліорі...

Перевертень швидко пройшов палубою, і зупинився біля щогли, до якої був прив'язаний Моня.

- Все ж таки ви пустилися в погоню за святим. - Промовив Кілдгар, перерізаючи ножем мотузку. - Інші де?

- Тайрін та Ліанна загинули. Мага та Дракона ми залишили у Старому Світі.

Звістка про смерть Ліанни викликала гнів і смуток на обличчі перевертня, але Кілдгар швидко взяв себе в руки.

Якийсь молодик махнув Кілдгару рукою, і Вовк вимовив:

- Ходімо! - Він подивився на Моню, який стояв у нерішучості. - Ти з нами, чи вирішив залишитись у компанії попів?

Моня важко зітхнув і пішов слідом за перевертнем. Коли всі, хто залишилися живими, повернулися на трирему, моряки розрубали мотузки, і корабель, стрімко набираючи швидкість, поплив геть.

- Як тільки пройдемо Рифів Перевал, повертайте на північний захід, - звернувся Кілдгар до капітана, а потім, повернувшись до немертвого, продовжив: - Ходімо, нам порібно поговорити.