Вія VI

Коли Ліанна й немертві відлетіли, а на залиту кров'ю площу Аліора глянуло ранкове сонце, до Вії підійшов Елд і, оглянувши синяк, що швидко наливався на лівій вилиці дівчини-королеви, промовив:

- Ви не сильно постраждали, моя королева?

Біль, від удару драконовим хвостом був нестерпний, але Вія змусила себе спокійно подивитися в лагідні очі короля Ренна, на свіжі, здобуті в бою, порізи, що прикрасили його руки, і ледве стримавшись, щоб не доторкнутися холодною рукою до розбитої драконом частини обличчя, тихо сказала:

- Дякую вам, мій королю, я ціла.

Ілрон, що стояв недалеко від воркуючих королів, скептично оглянув синець на обличчі королеви, і сказав:

- Ціла? Та мої яйця були б цілішими, якби по них ударив троль своєю дубовою дубиною. Дозвольте допомогти вам. - Після цього юний маг зробив якийсь дивний жест лівою рукою, а праву приклав до обличчя королеви. Коли Ілрон вимовив коротке заклинання, Вія відчула дивне, легке печіння в розбитому місці, а за мить від величезного, потворного синця не залишилося й сліду.

Ілрон забрав руку від обличчя королеви, і, коли він повністю відпустив магічні поля, похитнувся.

- Мені треба відновитись. Магія забрала в мене надто багато сил.

- І що вам для цього потрібно? – Запитала у мага Вія, обмацуючи рукою те місце, де ще мить тому було криваве місиво, сповнене нестерпного болю.

- Небагато вина, і шматок добре прожареного м'яса.

Вія знайшла поглядом Уора, і покликала до себе.

- Сір Слей, подбайте про те, щоб нашому другу принесли все, що він забажає...

- І мені, барило-друге вина! – Проревів п'ятиардовий велетень, витираючи кров зі своїх величезних мечів. – Після такої бійки гріх не випити!

– І йому теж. - Закінчила королева, і Уор пішов у замок.

Воїни, тим часом, зібрали трупи, які склали на купи, де вже брати смерті розкладали похоронне багаття, і зв'язали полонених, яких привели до скам'янілого дракона, у якого і стояла Вія. До королеви підійшов Амбрел Ягуран.

- Ваша величносте, Аліор звільнено. Полонені зв'язані і чекають на ваш суд.

- Дякую вам, сіре Амбреле, ви будете винагороджені за свою вірну службу.

Юний Ягуран вклонився королеві і відійшов до своїх воїнів. На той час повернувся Уор Слей. Слідом за ним ішли слуги. Двоє слуг котили кам'янистим ґрунтом величезну діжку вина для Дракона. Одна зовсім ще молода служниця несла для Ілрона м'ясо і глечик вина. Вія подивилася в приречені очі полонених, і сказала:

- Мешканці заходу! Я розумію, що ви не винні у цій війні. Ви принесли присягу своєму лордові, і з честю виконали її. Ваші загиблі брати будуть спалені в поховальному вогнищі, так само, як і всі, що загинули під час цієї безглуздої війни, яку розпочала моя сестра. Нехай їхні імена навіки залишаться в нашій пам'яті, а їхня доблесть – у наших серцях. Я не звинувачую вас! Ви виконували наказ свого лорда-зрадника. Я звільняю вас, але за однієї умови, що ви будете вірні своєму новому лорду так само сильно, як і старому, що ви залишитеся вірними мені!

Бранці кілька хвилин дивилися один на одного, а потім, з натовпу, вийшов старий воїн. Його голову пофарбувала сивина. На виголеному обличчі виднілися сліди старих шрамів. Одне око старий втратив у сьогоднішньому бою, і тепер із страшної рани, витікала кров.

Він повільно підійшов до королеви, що стоялп біля кам'яного дракона, і, опустившись на одне коліно, промовив:

- Стара Алана мала рацію, залишивши свій престол вам, моя королева. Ваше милосердя настільки ж велике, як і ваша мудрість. І це не дивлячись на те, що багато хто з нас може назвати вас своєю онукою. Я, Джейд Атторр, колишній командувач гвардії Західного Замку, визнаю моєю єдиною королевою Вію з роду Іллей. Відтепер і до кінця моїх днів мій меч належить вам.

Ілрон, що сидів на кам'яному хвості поваленого дракона, і жадібно поїдав смажене свиняче м'ясо, з цікавістю дивився на старого. Його друг Дорок, сівши прямо на кам'янистий ґрунт Аліора, посипаний дрібним нічним інеєм, розповідав щось Парису Ягурану. Вони обоє сміялися, при цьому, не забуваючи прикладатися до барила з вином.

Королева Іллей почекала, поки бранцю розв'яжуть руки, і він підніметься з колін. Лише після цього Вія звернулася до Ілрона:

- Ти зможеш допомогти йому?

Юний маг, не поспішаючи, зісковзнув з кам'яного хвоста, підійшов до старого, оглянув рану, і сказав:

– Кров я зупиню, але око повернути не зможу. Адже магія не всесильна, як кажуть Вовки, і в цьому я вже встиг переконатись.

Після цього Ілрон поклав свою руку на обличчя старого воїна і вимовив коротке заклинання. Коли маг забрав свою руку, на місці величезної діри, що кровоточила, залишився акуратний шрам. На обличчях воїні, що спостерігали за всіма діями юного мага, виникло непідробне здивування, і якесь, по дитячому наївне, захоплення. Легкий пошепок пройшовся рядами воїнів, і незабаром переріс у справжнісінькі плітки про те, що королеві Іллей служить дуже могутній чаклун, здатний воскресати з мертвих, або вбивати живих, одним лише поглядом.

Проте юний маг скептично оглянув свою роботу, почухав голову, дістав з кишені якусь чорну книжечку, погортав її. Після цього вдарив себе долонею по лобі, прочитав ще одне коротке заклинання, і на місці шраму з'явилося нове, не кліпаюче око.

Воїни, що стояли за спиною мага, захоплено зашепотілися. Вія Іллєй, усміхнулася, і звернулася до Ілрона:

- А ти казав, що не зможеш повернути йому око.

– Це не око. - Відповів Ілрон, безцеремонно зачерпнувши собі вина, з напівпорожньої діжки Дракона. Обурений таким нахабством Дорок, щось промовив невідомою мовою, переставив бочку подалі від нахабного мага, не забувши при цьому відпити з неї. – Це лише ілюзія. Фантом. - Як ні в чому не бувало, відповів маг. – До того ж, примітивний. У магістра магії вийшло б набагато краще. На жаль, я не магістр. Я всього лише адепт третього курсу...

Старий воїн, побачивши себе і своє нове, незряче око, у відображенні на шоломі одного з близьких воїнів, що не брали участі в битві, опустився навколішки перед Ілроном, і сказав: