Палац Аліору ІІІ

Ось уже кілька днів її люди прочісували Аліор у пошуках старого амулету, який колись належав її матері, і по праву народження мав належати їй. Тим не менше, стара королева, яка вижила з розуму, віддала свій символ влади молодшій сестрі Снігової Королеви.

Інет ніяк не могла зрозуміти, навіщо цей шматок металу у формі напівдиску, на якому зображена дивна істота – чи то вовк, чи людина – їм потрібна. З давніх-давен, всі королі Старого Світу використовували як символ своєї могутності і влади, корону. І лише рід Іллей, останні вісімсот років, користувався цим барахлом.

- Було б простіше вбити цю маленьку погань, яка називає себе королевою. Тоді Повітряні Острови були б уже у нашій владі. - Вкотре сказала сама собі Снігова Королева. Але Айрон заборонив їй це робити, доки вони не відшукають символ влади.

Снігова Корольова підійшла до вікна, за яким була ніч. Ще з дитинства вона звикла, що навіть уночі замком ходили слуги, і стражники бродили самотніми смолоскипними вогниками двором замку. У місті життя з настанням темряви входило в нове русло. Купці готували товар до завтрашньої торгівлі. "Нічні метелики", розкинувши свої "сіті", ловили спраглих жіночого тепла чоловіків. Злодії та грабіжники чекали одиноких підпитих мандрівників. Міська варта охороняла видимість порядку та благополуччя. Лаяли собаки на кішок, що бродили пустими вуличками.

Сьогодні всього цього не було. Лише темрява, де-не-де розганяється самотніми ліхтарями, та неприродна для такого великого міста, тиша. З дня її вторгнення в Аліор місто, наче вимерло.

На мить Інет здалося, що це неправильно. Що вона допустила помилку, розпочавши війну.

Її погляд зупинився на власному відображенні у темному вікні. На випаленій на її лобі руні "С". Вона згадала свою доньку, і ще не народжену дитину. Інет так і не дізналася, хто це мав бути – хлопчик чи дівчинка. Вона заплатила його життям за своє. Вона віддала його життя богам смерті в ту мить, коли гостре лезо сокири торкнулося її шиї... Вона подивилася у свої безпристрасні, вкриті інеєм очі. Очі правительки світу.

І всі сумніви залишили її так само раптово, як і прийшли.

Вона права...

- Ви заслужили на це. — сказала Інет, перш ніж до зали увійшов Айрон у компанії якогось дивного чоловіка з довгим, темно-каштановим волоссям.

Незнайомець понюхав повітря, вискалив ікла, і звернувся до Повелителя Вогню:

- Ти вибрав собі гарну супутницю. Від неї жене магією сильніше, ніж від алкаша перегаром.

Перш ніж Інет встигла обуритися таким фамільярним ставленням незнайомця, Айрон засміявся, і сказав:

- Ви маєте рацію. Мені пощастило, що дев'ять років тому я опинився тут і зустрів мою Снігову королеву. - Король Вогню підійшов до Інет, і обійнявши її, продовжив: - Люба, познайомся, це мій вчитель.

Інет і незнайомець зустрілися поглядами, і від цього неприємний холодок пробіг по спині Снігової Королеви. Їй здавалося, що він бачить її всю, і навіть її очі, крізь іній, що покрив їх.

Цей незнайомець вселяв в Інет страх, який скував її волю.

Незнайомець усміхнувся, показавши дві пари коротких, міцних іклів.

- Кілдгар. - Промовив незнайомець, простягаючи Сніговій Королеві праву руку.

- Інет. – Тихо відповіла дівчина. - То це ви той маг, що навчив Айрона?

- Маг? Ні. Я ніколи не був магом. Магія - сильна зброя, але вона не всесильна.

– Ви вважаєте нас слабкими? - обурилася Інет. Колишній страх пішов, і тепер у її душі оселився гнів.

– Я цього не говорив. – Здався Кілдгар. - Я казав, що магія не всесильна. Вона лише меч. А чого вартий меч у невмілих руках?

Інет трохи заспокоїлася, і вгамувавши свій гнів, запитала:

- То хто ж ви?

– Я той, хто дав вам владу.

- І яка ціна цієї влади? Що ми вам вині?

- Цілковиті дрібниці. Маленький шматок стародавнього артефакту. Шматок металу, зроблений у вигляді напівдиска, на якому зображено перевертеня – ваш символ влади.

- Я зрозуміла.

- Добре. Він у тебе?

– Ні. Моя сестра встигла сховати його раніше, ніж ми захопили замок.

На обличчі Кілдгара не здригнувся жоден м'яз, проте його голос став сухим і жорстоким.

- Де вона?

- У в'язниці...

– Чому вона ще не тут?

– Зараз все виправимо. – Відповів Айрон, заспокоюючи розгніваного вчителя. Підійшовши до дверей, повелитель вогню покликав до себе Ілора Валліса, і відправивши його до в'язниці, повернувся до тронної зали. – Незабаром її приведуть.

Кілдгар підійшов до розбитого вікна, яке ще не встигли заскліти після того, як у нього влетів дракон і, понюхавши повітря, задумливо промовив:

- Знайомий запах... Щось тут не те...

Вхідні двері різко відчинилися, і в тронну залу вбіг юний Валліс. Він став навколішки і, трохи перевівши важке дихання, швидко промовив:

- Ваша величносте, бранці втекли.

Перш ніж Інет усвідомила сказане її братом, Кілдгар, що стояв біля розбитого вікна, видав гучний рик. Не безглузде гарчання молодого воїна перед смертельною сутичкою, а повний ненависті та небезпеки рик старого і сильного вовка. Від цього звуку кров застигла в жилах Ілора, а наступної миті, величезний, темно-каштановий вовк із двома білими смугами на передніх лапах, повалив юнака на спину. Їхні погляди зустрілися на мить: один – вовчий, сповнений ненависті, інший – погляд переляканої людини. І в ту ж мить, повна гострих зубів паща, зімкнулась на шиї юного Валліса.

Кілдгар, облизуючи з пащі теплу кров, підійшов до розбитого вікна, став на задні лапи, поклавши передні на підвіконня і, видав довге, протяжне виття. Від цього виття щось маленьке ожило в душі Снігової Королеви. Їй захотілося відповісти цьому Вовку. Завити разом із ним. Це бажання було настільки сильним, що Інет ледь стримала себе.

А за мить, з площі, що знаходилася відразу за замковою стіною, долинуло таке ж виття...

Вовк відійшов від вікна, і звернувся до Повелителя Вогню:

- Спалить це тіло, і всіх, хто охороняв бранців. Незабаром вам знадобиться їхня магічна енергія.