Інет IV

Вона сиділа на спині свого дракона, який приземлився на одному з численних дахів Степового замку. Столиця Південного Степу, що розкинулася навкруги, знаходилася на березі широкої, повноводної річки, що протікала безкрайнім зеленим морем, тепер була охоплена сильним полум'ям. Навкруги було чути крики і лязкіт металу.

Завдяки драконам, її військо Льоду та Вогню змогло пройти граничні гарнізони з мінімальними втратами, та захопити Південний Степ за якихось два тижні.

Щоразу, як тільки в небі над якимось замком з'являлися дракони, і випускали струмені липкого, гарячого полум'я, в рядах захисників починалася паніка, і дикунам було легше захоплювати міста. Налякані грізним виглядом могутніх створінь, жителі Південного Степу кидали свою зброю, і щоб зберегти свої жалюгідні життя, визнавали в Інет свою справжню правительку, і присягали їй на вірність.

Але Снігова Королева розуміла, чого варта присяга людей, дана під впливом смертельного страху. Проте інших не було.

Тих, хто чинив опір, і відмовлявся принести клятву вірності новій королеві, поглинуло полум'я драконів. Їхні останки були порубані дикунами і, залишені на поживу воронню та собакам. Усі, хоч трохи цінні речі були відібрані розбійниками та дезертирами.

Поля були випалені та витоптані, врожай знищено. Розбійники грабували будинки та ґвалтували жінок. Дикуни викрадали худобу, і забивши її, бенкетували за стінами міста.

Інет натягла поводи, і Лід, злетівши в небо, плавно попрямував у внутрішній двір замку. Коли вона зіскочила зі спини свого дракона, двоє чорношкірих дикунів з клану Змії винесли з троннї зали величезний кам'яний трон, зроблений з мармуру та базальту. Спинка трона була зроблена у вигляді величезного бойового коня, що став дибки.

Трон встановили навпроти оточеного дикунами натовпу, що складається з лордів, леді та їх лорденят. У центрі стояли король Гренн Варр, і королева Олена. Поруч із ними стояло двоє їхніх малолітніх синів.

Інет з призирством подивилася на полонених, і сівши на королівський трон, промовила:

- Мешканці та лорди Південного Степу! Я Інет Іллей, Снігова Королева та Спадкоємець давньої Імперії, справжня правителька Повітряних Островів!!!

- Зрадниця!

- Батьковбивця!

- Сукар! - Почулися крики з натовпу, але Інет не звернувши на них уваги, продовжила спокійно говорити:

- ... визнайте мене своєю королевою! Присягніть мені на вірність і я пощаджу вас. Я залишу вам ваші життя, ваші замки та ваші землі. А ті, хто не виконає мого прохання, втратять усе.

– Ти не наша королева. Нашими королями здавна був рід Варр. — Промовив якийсь старий лорд з довгою сивою бородою і таким же волоссям, яке приховувало майже все обличчя, залишивши видним лише величезний ніс і пару блакитних очей. Він стояв поруч із королем Ґренном.

Інет усміхнулася і, подивилася на лорда своїми покритими інеєм очима. Від цього погляду старий лорд мимоволі зсутулився.

– Відтепер вашими королями будемо ми. – Сказала Снігова Королева, і зробила ледь помітний жест у бік свого дракона. Той ліниво потягнувся, немов кішка після довгого сну, і плюнув у натовп згустком жаркого вогню, в одну мить, перетворюючи королівську родину, лорда, що став на захист свого короля, а також лордів, леді та їхніх дітей, що стояли поруч, у груди обгорілого, смаженого м'яса.

Натовп завмер, з жахом дивлячись на купи обгорілої плоті, що димілися, які ще недавно були їхніми правителями.

Інет піднялася з трону і звернулася до притихлих бранців.

- Хто ще хоче зберегти вірність старому королю і розділити його долю?

Бранці мовчки підходили до Інет і вимовляли слова клятви вірності. Їй довелося простояла дві години, поки всі люди присягнуть їй. Після цього Інет знайшла поглядом Повелителя Вогню і, підійшовши до нього, сказала:

– Тепер ця країна наша. Невдовзі ми відродимо давню імперію.

- Так, - відповів Айрон, - Але навіщо ти спалила їх королів?

- Поки хоч один син королівської крові живий, ця країна не буде повністю нашою. Якщо хочемо відродити імперію, ми повинні знищити всіх королів Союзу.

– Королі могли послужити нам як заручники. Ми могли використовувати їх, щоб виграти мир за потреби.

- Любий мій Володарю Вогню, нам не потрібен мир. У мирному полум'ї каміна не викувати могутній меч, перед силою якого прогнуться інші мечі. Імперія не піднесеться з полум'я свічки. Вона відродиться лише з пожежі. Пожежі, що спалить волю людей і сплавить силу владик в єдиний клинок, перед яким однаково тремтітимуть як раби, так і призначені нами королі-регенти – меч, сплавлений з вогню та льоду. Ти ж сам казав мені про це.

- Хто правитиме цими землями, коли настане час наступати на Повітряні Острови?

- Признач когось. І мені здається, що час вже настав.

– Ні. Ні мої дикуни, ні твої розбійники не вміють літати. Якщо вони сунуться в Повітряні Острови, їх лордам не потрібно буде навіть скликати війська. Вони знищать всю нашу армію, не спускаючись зі своїх скелястих вершин. Щоб перемогти, нам потрібна повітряна армія.

- Але ж у нас є дракони.

- Інет, ти не гірше за мене знаєш, що двох драконів мало, щоб зламати силу лордів Повітряних Островів.

- Ми ж завоювали Південний Степ.

- Степові вершники не вміють літати. Їхні коні скачуть твердою землею, і вершники рідко звертають свій погляд до небес. Вони ніколи не були в небі і не воювали з ним. Саме тому наш напад захопив їх зненацька. Вони не чекали на атаку з неба. Побачивши драконів, їх охопила паніка та страх. На Повітряних островах цього не буде. Ти ж прожила все своє життя серед хмар. Чи не знаєш, що два дракони не зможуть протистояти повітряній гвардії. До того ж, ми не знищили кордон, а лише прорвали його, наче голка прориває тонкий аркуш паперу. І тепер за нашими спинами збирається смертоносна армія.

- Не сміши мене. Ти називаєш цих хлопчаків "Смертоносною армією"? – У голосі Інет грала неприхована зневага. – Та ще півроку тому більшість із них не могли самостійно підтертися, не те, щоб тримати в руках меч.