Ніагар

Коли йому вдалося впоратися з бурхливою енергією і, погасити полум'я, його захлиснув гнів. Гнів від того, що його, великого Ніагара, Спадкоємця Імперії, який повністю стер з лиця світу три держави людей, переміг якийсь маг-недоучка.

У гніві він наказав вбивати всіх. Не шкодувати нікого.

Гнів позбавив його співчуття, та логіки. Ніагар, навіть, не став піднімати полеглих, залишаючи їх на поталу своїм мертвякам.

Всю ніч він спостерігав, як його страшна армія даремно намагається знищити жалюгідну жменьку захисників стіни. Але, після ганебної поразки, Ніагар не наважився знову чаклувати.

Коли ранкове сонце не дозволило його армії вести війну (Мертвяки могли рухатися лише вночі, коли на них не діє сонячне світло, що паралізує), він настільки сильно втомився, що, мимоволі, ліг відпочити, і проспав цілий день. А ввечері, коли мертв'яки знову пішли в атаку, з подивом побачив, що на стіні нікого не залишилося. Та й біля стіни також.

І тоді Ніагар зрозумів, що його провели. І тепер їхній план розкритий.

А значить – зволікати не можна.

За допомогою магічного амулету, що висів на його шиї, він викликав двох своїх помічників. Вони теж були Вовками. Один з них, величезний сірий вовк упав у залежність від наркотику, тепер, геть-чисто забувший як змінювати сутність, носився біля підніжжя стіни у вигляд звіра, відриваючи з пороху відірвані кінцівки. Інший Вовк, з темно-каштановим кольором волосся і чорними, як у Ніагара, очима не приймав наркотик, і стояв поряд з Ніагаром у вигляді людини. На його зап'ястях виднілися мітки вигнанця.

- Attor , - сказав Ніагар стародавньою мовою Вовків, звертаючись до дикого від наркотику Вовка. - Stait ata gamma . Goit timma steit poilsd . - Ніагар зачекав, поки Атор підійде до нього. - U hard sto gorn detht at go ate Koena[1].

- Est, mi soarre[2]. - Пробурчав Атор і пішов.

- Toka no apimmit or loware. Hiona nate mi ate lianner[3]. - Коли Вовк-наркоман пішов, Ніагар звернувся до перевертня, що стояв поруч із ним: - Кілдгар[4], мій друже, ти пам'ятаєш день свого вигнання?

- Звичайно. Таке не забувається.

- А ти пам'ятаєш, хто винен у твоєму вигнанні?

На обличчі Кілдгар з'явилася гримаса ненависті.

- Ця маленька біла погань завжди сує свій ніс не у свої справи. Того дня, коли мене вигнали зі Зграї, я пообіцяв собі, що вб'ю її.

- Не хвилюйся, мій друже, незабаром у тебе буде шанс виконати свою обіцянку.

- Ось як? А я думав, що ти хочеш зробити її своєю самкою. Адже ви колись були разом...

- Не говори дурниць. Я був з нею рівно стільки, скільки це було мені вигідно. Тепер вона лише заважає. Ти був абсолютно правий, кажучи, що Ліанна суєт свій ніс туди, куди не просять.

- І що мені зробити?

- Я впевнений, що тепер Вовки знають, що артефакт у мене. Також вони знають, що в мене є лише половина, і почнуть пошук іншої його частини.

- Але ж ми обшукали Весь Материк, і не знайшли навіть сліду.

- Бо він не на Материку.

- Тоді звідки Вовки знають, де його шукати?

– А вони й не знають. Це знає немертвий, що ув'язався за Ліанною.

- З чого ти взяв?

Ніагар засміявся.

- Мій друже, книги потрібні не для того, щоб було легше заснути, чи було чим підтертися під кущем. Їх іноді читають. В одній з таких книг я прочитав історію мага, який на одинці переміг правителя Вовків, а потім створив немертвих, ставши одним з них. І цей маг, за описом, сильно скидався на того немертвого, що був поряд з Ліанною в Дорогорі.

Кілдгар пирхнув, і відповів:

- Не все, що написано у книгах є правдою.

- Саме з цієї книги я дізнався про цей артефакт. – Ніагар показав Кілдгару частину Знака Життя, що висів на його шиї. – Його істинну силу та природу. У мене немає причин не довіряти цій книзі.

- Тоді треба спіймати того мага, і змусити його віддати нам другу половину артефакту. Нема чого мотатися через півсвіту.

- Ти погано мене слухав, я ж казав, що він не має артефакту.

— Але ж він знає, де його можна знайти.

- Правильно. І він зараз в Аранті .

- Тоді спалимо цю країну вщент, і дістанемо того упиря.

- Він не стане нам допомагати.

- Якщо гарненько на нього натиснути...

- Не забувай, що він уже мертвий, і смерть йому не страшна.

- То що будемо робити? – Роздратовано запитав Кілдгар .

- Маю один план. Я довго думав, і зрозумів, що сховати амулет у світі повному магії неможливо. Тому він відправив його туди, де про магію нічого не знають, або вважають її казкою.

- Хіба є такі землі?

- Ще рік тому я відправив десятки кораблів у різні кінці світу, щоб знайти ці землі. Десять із них повернулися ні з чим, але десятий досяг своєї мети. Нещодавно я одержав повідомлення від капітана цього корабля. Я намалював тобі шлях, яким ти повинен пропливти. - Ніагар простягнув Кілдгару якийсь аркуш пергаменту, і побачивши страх в очах Вовка, продовжив: - Сьогодні же ти вирушиш до південних берегів материка, а звідти в Старий Світ, одну з провінцій імперії заклиначів вогню. Коли ти дістанешся до його берегів – просто чекай. Чекай і дивися, хто із Вовків прибуде туди на пошуки артефакту. Не заважай їм, нехай знайдуть другу частину, і лише потім убий їх усіх. Не турбуйся, я не вбиватиму Ліанну до твого повернення. Тепер вона твоя, і ти маєш право зробити з нею так, як того сам захочеш.

Дивна усмішка затанцювала на обличчі Кілдгара .

- Що ж ти задумав, чорт тебе забирай? - Промовив Ніагар, коли його помічник зник з очей. - Яку гру ти ведеш і на чиєму боці? Ти ж чудово знаєш ті землі, і шлях до них, адже того червоноокого виродка ти знайшов саме там. І не хвилюйся, ти не зустрінеш своєї коханої. Я знаю, що ти не вб'єш її, а от зрадити мене заради неї можеш. Що ж, Ліанна і так вже довго бігає від своєї долі. Пора закінчувати з цим.

Перевертень ще довго дивився, як його мертв'яки ламають полірований камінь стіни, що простояв тут не один десяток тисяч років.

Але йому було начхати.